Ситник Серафима Захарівна
Ситник Серафима Захарівна (нар. 1912, Єлисаветград, Херсонська губернія, Російська імперія — 1944, невідомо) — радянська військовослужбовиця, що перейшла під час німецько-радянської війни на бік Німеччини. БіографіяНародилася 1912 року у Єлисаветграді[1]. На службу до РСЧА вступила ще 1932 року. З 1938 — член ВКП (б)/КПРС. У 1939—1940 роках брала участь у війні з Фінляндією. Учасниця німецько-радянської війни. У грудні 1941 року капітан Серафима Ситник, будучи командиром батальйону 49 полку зв'язку 21-ї армії, була нагороджена орденом Червоного Прапора. Пізніше, вийшовши заміж за командира 205-ї винищувальної авіаційної дивізії[ru] — Юрія Нємцевича[ru], добилася переведення на службу до чоловіка. У березні 1943 року, у званні майора та на посаді начальника зв'язку 205-ї винищувальної авіадивізії, була удостоєна ордена Вітчизняної війни II ступеня[1]. 29 жовтня 1943 року літак «У-2», в якому знаходилася Серафима Ситник, перелітав на інший аеродром і був збитий над селом 5-та Миколаївка Петрівського району Кіровоградської області[2]. Наказом № 02328 від 24.12.1943 року ГУК НКО була виключена зі списків Червоної армії як загибла 29 жовтня 1943[2]. Проте поранена Серафима потрапила до полону. Лікувалася в містечку Моріцфельді[3] в однойменному таборі для військовополонених. Німці вирішили завербувати радянського майора та члена партії, для цього вони знайшли та привезли до неї в госпіталь її рідну матір із сином Валерієм (яких Серафима вважала загиблими)[4]. Побачивши живих та неушкоджених своїх рідних, які, як стверджувала радянська пропаганда, нібито були замучені німцями, Серафима Ситник погодилася боротися проти більшовиків і була зарахована до авіаційної групи Російської визвольної армії[5]. Однак за станом здоров'я (через своє поранення) пробула там недовго, перейшовши до відділу пропаганди РВА. Вона стала автором пропагандистської агітки «К русским женщинам и девушкам!». Виступала також із промовами по радіо, закликаючи переходити на бік німців, для боротьби проти більшовизму. Її фотографії зі зверненнями друкували у колабораціоністській пресі та на листівках, які розкидали над радянськими позиціями[1]. Достовірних відомостей про подальшу долю Серафими Ситник немає. За однією версією, нібито запідозривши Серафиму у бажанні повернутися до СРСР, німці здійснили провокацію, в результаті якої переконалися, що вона мріє про повернення, після чого Серафиму розстріляли разом із рідними у 1944 році. За іншою версією вважається, що Серафима із сином дожили до кінця війни, і побоюючись кари за зраду, вирішили не повертатися до СРСР, оселившись десь у Західній Європі[1]. Брат Серафими Ситник — лейтенант Ситник Йосип Захарович[6] (уродженець Єлисаветграду 1907 року), також був льотчиком — заступником командира ескадрильї 688-го штурмового авіаційного полку 228-ї штурмової авіадивізії 8-ї Повітряної армії. Загинув під час виконання бойового завдання 13 серпня 1942 року під час Сталінградської битви та був похований у братській могилі у селі Мариновка Калачевського району нині Волгоградської області[2]. Чоловік Серафими Ситник — Юрій Олександрович Нємцевич[ru], у червні 1944 року був усунений з посади та направлений у тил, на посаду заступника командира з льотної підготовки 3-ї Червонопрапорної авіабригади ВПС ПриВО. У лютому 1945 року він був призначений командиром 250-ї винищувальної авіаційної дивізії у складі 9-ї армії Далекосхідного фронту і взяв участь у війні з Японією. Вийшов у відставку 1947 року в званні генерал-майора, помер у Москві 1956 року[1]. Примітки
Посилання |
||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
