Скрипник Лев Володимирович

Скрипник Лев Володимирович
Народився	1 жовтня 1903(1903-10-01) Ясинувата, Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер	1939(1939) Полтава, УРСР, СРСР
Громадянство	СРСР
Діяльність	письменник
Мова творів	українська, російська
Роки активності	1922—1939

|Ukrcenter= |Примітки=

Лев Володимирович Скри́пник (* 1903, станція Ясинувата — † 1939, Полтава) — український письменник.

Родом із Донеччини. Племінник М. О. Скрипника. З 11 років Лев почав працювати на шахті, в порту, на залізниці.

Щістнадцятирічним добровольцем йде 1919 року до Червоної армії. Під час громадянської війни обіймав посаду ад'ютанта комуністичного батальйону в складі Юзівського комуністичного полку (1920). Служив також у відомих своїм героїзмом Богучарському і Бобровському полках. Про них Скрипник писав: «Два славетних полки, що билися на Південному фронті і пройшли під вогнем від Воронежа до Грозного… Майже повністю полягли ці славетні полки на польському фронті. Від них залишалося 20 чоловік…», в тому числі Скрипник.

Після тяжкого поранення він приїздить у Харків і працює там на хімічній фабриці, пізніше повертається до рідного Донецька, на шахту «Смолянка».

По війні робітник у Донбасі, в Харкові (1927—1928) й Одесі (1929—1930).

Разом із тим Скрипник вів авантюрницьке життя і, маючи зв'язок зі злочинним світом, багато мандрував. Перебування у місцях ув'язнення позначилося на тематиці його творів.

Друкуватися Скрипник почав з 1922 року.

Входив до літоб'єдання Союз пролетарських письменників Донбасу «Забой», був членом ВУСПП. Свою любов до малої батьківщини він висловив у таких рядках: «Донбас…Донбас…Ні, не Донбас — „Донбасія“, чорна країна… Країна зритої, почикриженої землі. Степи донбаські, степи безкінечні. Колись Дике поле, безлюддя, тиша. Толочили землю запорозькі коні, з вигуками скакали степом орди татар… Вмерло Дике поле… Вмерло нібито й зовсім ніколи його не було».

Творчістю Скрипника цікавився О. М. Горький, але його листи до письменника не збереглися.

Скрипник помер у психоневрологічній лікарні в Полтаві.

• «Шахтер Василий» (1926)
• «Вибух» (1928),
• «Двісті п'ятдесят перша верства» (1929),
• «Будинок примусових праць», «За все», «Маленька степова рудня», «Немає праці», «Шурка-Скокар» (1930),
• «Кортояк», «Смертна камера», «Таке життя» (1931);
• романи «Рудня-Новосмолянка» (1929—1930, друкований в журналі «Металеві Дні») і «БУПР» (1932).

• Лев Скрипник. Як любили і вмирали. Вибрані твори. — К. : Уроборос, 2025. — 384 с. — ISBN 978-617-8525-00-2.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд.: Олег Килимник, Олександр Петровський. — К. : Радянський письменник, 1970. — 540 с. — С. 395.
• Летописцы шахтерского края Донецк (рос.) Рік:1968 Сторінок:432с.

У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини

Скрипник Лев Володимирович

• …З ПОРОГА СМЕРТІ… Письменники України — жертви сталінських репресій [Архівовано 12 квітня 2013 у Wayback Machine.]

---

Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.