Скіфський лук
На території Причорномор'я у часи скіфів був доволі розповсюджений один із перших композитних луків, також відомий за назвою "скіфський".  Він набув найширшого поширення у скіфському просторі, про що переконливо свідчать сотні тисяч наконечників стріл "скіфського" типу, знайдених на величезній території — від крайнього заходу Європи до глибин Сибіру. Виняткова близькість типів наконечників, знайдених на неосяжних просторах, дозволяє стверджувати використання воїнами і мисливцями однакових луків чи дуже близьких типів. Переконливим свідченням скіфського луку є також пам'ятники образотворчого мистецтва. Наративні та зображальні джерелаОднією з особливостей скіфських луків є загнуті краї кінців. Так вони зображені усім предметах торевтики. Про загнуті кінці скіфських луків згадував Есхіл; про «криві луки» скіфів читаємо в стародавніх схолях до «Одіссеї»
Найбільш чітке зображення скіфського луку знаходиться на посудині з Куль-Оби. Його тримає в руках воїн та натягує на нього тятиву. лук невеликий, з плечами різної величини та різного вигину, кінці сильно відігнуті назовні. До цього луку повністю підходить опис, залишений Амміаном Марцелліном: «В той же час як луки всіх народів згинаються з гнучких тіл, луки скіфські - вигнуті з обох боків широкими і глибокими всередину рогами, мають вигляд півмісяця, а середину їх поділяє прямий та круглий брусок» [1]
Однією з особливостей скіфських луків є загнуті краї кінців. Так вони зображені усім предметах торевтики. Про загнуті кінці скіфських луків згадував Есхіл [2]; про «криві луки» скіфів читаємо в стародавніх схолях до «Одіссеї»[3] Археологічні данніЗ наявних у розпорядженні археологів матеріалів можна лише говорити про широке розповсюдження в Скіфії асиметричного, порівняно невеликого луку, що складався з кількох дерев'яних частин та використанням у конструкції деталей з кори, рогу, кістки і, очевидно, сухожиль. Такий лук і слід називати композитним. за даними вчених, довжина натягнутого скіфського луку становила 1/5 або 1/2 людського зросту, що становило приблизну довжину у 60-70 см.  Єдиний на території Скіфії лук порівняно непоганого збереження, був знайдений в кургані «Три брати» недалеко від Керчі в 1967 р. За описом знахідки поруч зі стрілами лежало тіло луку довжиною 67 см. Це був сегментоподібний лук, що складався з трьох дерев'яних пластин, обмотаних по спіралі смужкою кори шириною 1,3 - 1,5 см.[4][5] Загальна товщина тіла складала 2 см. Знаряддя лукуТятиваТятива - найважливіша частина луку. Вона повинна бути міцною, щоб виносити багаторазові навантаження при вдяганні на лук, стрільбі та бути стійкою до деформації, що неминуче супроводжуються як при натягуванні тятиви, так і при скороченні. Тонка тятива у похованнях скіфів зберегтися не могла, тому точних археологічних данних ми не маємо. Що ж до наративних джерел, то в давніх схолях до «Іліади» тятива скіфських луків, що виготовлена з кінського волосу, протиставляється воловій тятиві критян. Можливість використання тятиви з кінського волосу підтверджується даними етнографії. Для цієї ж мети могли використовуватися кінські жили. СтрілиСтріли, що використовувалися скіфами, зазвичай складалися з трьох частин наконечника, держака та оперення. Загальна довжина держака скіфських стріл складала 60 см. Порода дерева, з якого виготовлені держаки скіфських стріл, практично ще не підлягає визначенню. Вчені зазначають, що для цієї мети застосовувалися береза, ясен, тополя. Древко мало бути без сучків і легко піддаватися обробці за допомогою такої нескладної зброї, як ніж, що нерідко входив до загального інвентарю скіфа. Древко стріл також виготовлялися і з очерету. Такі древка були знайдені в курганах під Смілою та в Малій Цимбалці, відомі і серед пам'ятників савроматів і сарматів. Широке поширення в стародавньому світі очерету для виготовлення держаків досить очевидне:: він досить міцний, ідеально прямий, не вимагає майже жодної обробки. Важливим також є той факт, що він розповсюджений практично на. всіх берегах водойм Євразії. Недоліком тростини є його крихкість, що можна запобігти загартуванню стебла на вогні. Галерея
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
