Слаквін Володимир Іванович

Слаквін Володимир Іванович
Народження	15 квітня 1961(1961-04-15)  Харків, Українська РСР, СРСР
Смерть	20 травня 1980(1980-05-20) (19 років)  Кунар, Афганістан  смерть у боюd
Поховання	Міське кладовище № 3d
Країна	СРСР
Заклад	Електроважмаш
Звання	Рядовий
Формування	108-а мотострілецька дивізія
Війни / битви	Війна в Афганістані 1979—1989
Нагороди

Володимир Іванович Слаквін (15 квітня 1961, Харків — 20 травня 1980, Кунар, Афганістан) — радянський військовик, учасник афганської війни. Посмертно нагороджений орденом Червоної зірки.

Володимир Слаквін народився 15 квітня 1961 року в місті Харкові. Його батьками були робітники Іван Пантелійович та Віра Андріївна Слаквіни. Також, у Володимира була сестра — Ольга^[1]. За національністю росіянин^[2].

Навчався у харківській середній школі № 42, восьмий клас якої закінчив у 1977 році. Пізніше працював токарем на заводі Електроважмаш. 2 липня 1979 року був призваний до лав Радянської армії. Медична комісія визнала його придатним до стройової служби, хоча Слаквін мав дестрокардію. Його серце знаходилося праворуч^[3]. Перші пів року знаходився в учбовій військовій частині. Брав участь у спеціальному відрядженні на полігон, де відмінно виконував накази командира. Відзначився під час тактичного навчання, за що був нагороджений короткостроковою відпусткою^[3][4].

У грудні того ж року прибув до Афганістану^[2]. Служив стрільцем-гранатометником у 3-му мотострілецькому батальйоні 181-го мотострілецького полку 108-ї мотострілецької дивізії. Його військова частина базувалася у Кабулі, поблизу артилерійського училища, де було розміщене наметове містечко. Брав участь у бойових рейдах, під час одного з них відсвяткував свій останній день народження. 15 травня відправився у черговий бойовий рейд. 20 травня, під час спуску у долину, поблизу кишлаку Газіабад у провінції Кунар, його загін був обстріляний повстанцями. Командир загону — капітан Глинських Геннадій Степанович, наказав прориватися у гори, залишивши прикривати відхід невеликій групі солдат, серед яких був і Володимир Слаквін. Він прикривав відхід товаришів, доки у його груди не влучила куля, прямо у серце. Це сталося близько шістнадцятої години. Загону вдалося відійти у гори, однак під час бою загинув командир і солдати залишилися без командуючого. Вони тримали оборону, доки вночі до них не прийшла допомога. Ранених та померлих доставили до Кабулу, а вцілілі солдати продовжили рейд з новим командиром^[5][6].

Спочатку труп Володимира Слаквіна був помилково ідентифікований полковим писарем, як тіло іншого солдата — Сергія Супруна. Вони були досить схожі за зовнішністю, що, навіть, ротний їх плутав. Відрізняли їх за шрамом на щоці у Володимира. У цинковій труні Володимир лежав на боці й шраму було не видно через невелике віконце. 27 травня 1980 року Володимир Слаквін був похований у селі Дмитрівка Новоайдарського району Луганської області. Через два дні у село приїхав Сергій Супрун у супроводі офіцера, щоб виправити помилку. 30 травня труну зі Слаквіним відкопали і відправили до Харкова. Наступного дня Володимир Слаквін був похований на третьому міському кладовищі^[5][7].

Так характеризував Володимира Слаквіна його однополчанин Євген Куліков:

…на Вовку завжди можна було покластися. З автоматом чи гранатами, а своє завдання виконував чітко. Був справжній друг у повному розумінні цього слова^[1].

• Медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу»^[1]
• Орден Червоної Зірки (1 листопада 1989)^[3]

• У лютому 1989 року була встановлена меморіальна дошка всередині середньої школи № 42^[1].
• Ще одна меморіальна дошка була встановлена на фасаді школи № 42^[8].
• Його ім'я викарбуване на одній з плит Меморіального комплексу пам'яті воїнів України, полеглих в Афганістані у Києві^[9].
• Його ім'я викарбуване на одній з плит Меморіалу пам'яті воїнів-інтернаціоналістів у Харкові^[10].

• Слаквін Володимир Іванович // Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України / О. Г. Мусієнко. — Київ : Столиця, 1999. — 560 с. — ISBN 966-95583-0-1.
• Слаквин Владимир Иванович // Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. — Москва : Военное издательство, 1999. — Т. II М-Я. — С. 385. — 712 с. — ISBN 5-203-01484-1.
• Шкварко І. П. Слаквін Володимир Іванович // Біль пам'яті: книга пам'яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані. — Харків : РВП "Оригінал", 1995. — С. 398—399. — 494 с. — ISBN 5-7707-2089-1.
• Головін О. П. «…свій день народження зустрів у рейді» // Вечерний Харьков. — 1989. — № 79 (6079) (4 квітня).
• Биков Михайло. Слаквін Володимир Іванович // Біль пам'яті Слобожанщини. — Харків : Золоті сторінки, 2019. — С. 38—41. — 668 с. — ISBN 978-966-400-524-8.