Слободанюк Олександр Вікторович

Олександр Слободанюк
Олександр Слободанюк;
Молодший сержант
Загальна інформація
Народження	7 січня 1972; Неділкове
Смерть	19 січня 2020 (48 років); Золоте
Поховання	Первомайськ
Alma Mater	Одеський державний університет внутрішніх справ
Псевдо	«Погранець», «Кеп»
Військова служба
Роки служби	2014—2020
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Механізовані війська
Формування	72 ОМБр
Війни / битви	Російсько-українська війна Бої за Бахмутку (з 2017);
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Олекса́ндр Ві́кторович Слободаню́к (7 січня 1972(19720107) — 19 січня 2020) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Життєпис

Народився 1972 року в селі Неділкове (Савранський район, Одеська область). Походить з родини військових, яка приїхала із Владивостоку. Мешкав у місті Первомайськ (Миколаївська область) де закінчив школу № 15. Здобув вищу освіту в Одеському інституті внутрішніх справ. З середини 1990 років працював в слідчих органах, у містах Саврань та Києві, загалом мав 20 років вислуги офіцера. Вийшов на пенсію за вислугою років. Окрім того, працював у сфері охорони громадського порядку та безпеки.

На війні від самого початку. Проходив службу в мобільній прикордонній заставі, протягом 2015—2016 років — у 80-й бригаді, воював у Гранітному. Згодом — молодший сержант, командир відділення — командир мотопіхотного взводу 72-ї бригади.

19 січня 2020 року загинув внаслідок ворожого обстрілу поблизу хутора Вільний (Золоте-4) — був поранений під час обстрілу, а потім зазнав смертельного поранення кулею снайпера.

23 січня 2020-го похований у Первомайську^[1].

Без Олександра лишились батьки, сестра та двоє дітей.

Нагороди та вшанування

Указом Президента України № 50/2020 від 11 лютого 2020 року, «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)^[2].
Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 19 січня^[3]^[4].