Смеляков Ярослав Васильович
Ярослав Васильович Смеляков (8 січня 1913 року, Луцьк, Волинська губернія — 27 листопада 1972 року, Москва) — російський радянський поет і перекладач, літературний критик[5]. У 1934—1937 роках був репресований. Реабілітований у 1956 році. Лауреат Державної премії СРСР (1967). Член Правління Спілки письменників СРСР і СП РРФСР. ЖиттєписЯрослав Смеляков народився 26 12 1912 (08 01 1913) року в Луцьку в сім'ї залізничного робітника. Дитинство провів в селі, де закінчив початкову школу. Потім він навчався в Москві, в школі-семирічці. Закінчив поліграфічну фабрично-заводську школу (1931). Працював у друкарні. За наполяганням одного, журналіста Всеволода Йорданського, приніс свої вірші до редакції молодіжного журналу «Рост», але переплутав двері і потрапив до журналу «Жовтень», де був прийнятий своїм кумиром, поетом Михайлом Свєтловим, який дав молодому поетові зелену вулицю. За іронією долі, в один з перших же робочих днів у друкарні йому довірили набирати власні ж вірші[6]. Займався в літературних гуртках при газеті «Комсомольська правда» і журналі «Огонёк». Член СП СРСР з 1934 року. У 1934—1937 роках був репресований. У ці ж роки Великого терору двоє близьких друзів Я. В. Смелякова — поети Павло Васильєв та Борис Корнілов — були розстріляні[7]. З 1937 року працював відповідальним секретарем газети «Дзержинець» трудкомуни імені Дзержинського (Люберці). У 1939 році відновлений в Спілці письменників СРСР, відповідальний інструктор секції прози. Учасник радянсько-німецької війни. З червня по листопад 1941 року був рядовим на Північному і Карельському фронтах. Потрапив в оточення, перебував у фінському полоні, в 1944 році повернувся з полону. У 1945 році знову був репресований і потрапив під Сталіногорськ (нині місто Новомосковськ Тульської області Росії) до перевірочно-фільтраційного спецтабору № 283 (ПФЛ № 283), де його кілька років «фільтрували»[7]. Спеціальні (фільтраційні) табору були створені рішенням ДКО в останні дні 1941 року з метою перевірки військовослужбовців РСЧА, що були у полоні, оточенні або проживали на окупованій ворогом території. Порядок проходження держперевірки («фільтрації») визначався Наказом наркома внутрішніх справ СРСР № 001735 від 28 грудня 1941 року, відповідно до якого військовослужбовці прямували в спеціальні табори, де тимчасово отримували статус «колишніх» військовослужбовців або «спецконтингенту». Термін відбував у табірному відділенні № 22 ПФЛ № 283 при шахті № 19 тресту «Красноармійськвугілля». Шахта перебувала між сучасними містами Донський і Північно-Задонськ (з 2005 року мікрорайон міста Донського). На шахті працював банщиком, потім обліковцем. Зусиллями журналістів П. В. Піддубного та С. Я. Позднякова поет був звільнений і працював відповідальним секретарем газети «Сталіногорська правда», керував літературним об'єднанням при ній[8]. Разом із ним у таборі перебував брат Олександра Твардовського, Іван. Після табору Ярославу Смелякову був заборонений в'їзд до Москви. Тому до столиці їздив крадькома, в жодному разі не ночував[7]. Завдяки Костянтину Симонову, що замовив за нього слово, йому вдалося знову повернутися до письменницької діяльності. У 1948 році вийшла книга «Кремлівські ялини». У 1951 році за доносом двох поетів Ярослав Смеляков знову заарештований і відправлений в заполярну Інти.
Відбував термін до 1955 року, повернувшись додому за амністією, ще не реабілітований. Реабілітований у 1956 році.
Член Правління Спілки письменників СРСР з 1967 року, Правління СП Російської РФСР з 1970 року. Голова поетичної секції СП СРСР. Друга дружина — Тетяна Валеріївна Смелякова-Стрешньова. ТворчістьЯрослав Смеляков рано почав писати вірші. Навчаючись у ФЗУ (будучи «фабзайцем»), публікував вірші у цеховій стінгазеті. Писав також огляди для агітбригади. Дебютував у пресі в 1931 році. Перша збірка віршів «Робота і любов» (1932) сам набирав в друкарні як професійний складач. Як і в наступній збірці «Вірші», оспівував новий побут, ударну працю. У віршах використовував розмовні ритми й інтонації, вдавався до своєрідного поєднання лірики та гумору. У збірниках післявоєнних років («Кремлівські ялини», 1948 ; «Вибрані вірші», 1957) і поемі «Сувора любов» (1956), присвяченій молоді 1920-х років, виявляється тяжіння до простоти і ясності вірша, монументальності зображення і соціально-історичного осмислення життя. Поема, частково написана ще в таборі, отримала широке визнання. У творах пізнього періоду ці тенденції отримали якнайповніший розвиток. Однією з головних тем стала тема спадкоємності поколінь, комсомольських традицій: збірки «Розмова про головне» (1959), «День Росії» (1967); «Товариш Комсомол» (1968), «Декабрь» (1970), поема про комсомол «Молоді люди» (1968) та інші. Посмертно видані «Моє покоління» (1973) і «Служба часу» (1975). До його найбільш відомих творів можуть бути віднесені такі вірші, як «Якщо я захворію …», «Гарна дівчинка Ліда» (уривок з цього вірша читають головні персонажі Олександра Дем'яненко і Наталії Селезньової у фільмі «Операція „И“ та інші пригоди Шурика»), «Кладовище паровозів», «Любка», «Милі красуні Росії». Пісню на вірші «Якщо я захворію» виконували Юрій Візбор, Володимир Висоцький, Аркадій Севєрний, Юрій Шевчук та інші (фрагмент цієї пісні виконують також головні персонажі Інокентія Смоктуновського і Олега Єфремова у фільмі «Стережись автомобіля»).
Всього Ярослав Смеляков написав 112 творів. Автор публіцистичних та критичних статей; займався перекладами з української, білоруської та інших мов. Помер Ярослав Смеляков 27 листопада 1972 року. Похований в Москві на Новодівичому кладовищі (ділянка № 7). Адреси в Москві
Нагороди й премії
Бібліографія
Збірка творів
Пам'ять
Примітки
посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
