Снєгов Олексій Володимирович

Снєгов Олексій Володимирович
Ім'я при народженнірос. Иосиф Израилевич Фаликзон Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився1898 Редагувати інформацію у Вікіданих
Київ, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер18 вересня 1989(1989-09-18) Редагувати інформацію у Вікіданих
Москва, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняТроєкуровське кладовище Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьдержавний діяч Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяКПРС Редагувати інформацію у Вікіданих

Снєгов Олексій Володимирович (Фалікзон Йосип Ізраїльович; 1898 Редагувати інформацію у Вікіданих, Київ Редагувати інформацію у Вікіданих — 18 вересня 1989(1989-09-18) Редагувати інформацію у Вікіданих, Москва Редагувати інформацію у Вікіданих) — український більшовик, революціонер, радянський політичний діяч. Член Центральної Контрольної Комісії КП(б) України в 1927—1930 роках. Член ЦК КП(б) України в червні 1930 — січні 1932 року.

Життєпис

Народився в Києві в єврейській родині. Навчався в гімназії, давав приватні уроки. У квітні 1917 року, навчаючись в останньому класі Вінницької гімназії, пристав до місцевої організації РСДРП(б) і став її активістом.

Брав участь у громадянській війні, під час правління Скоропадського перебував у київському підпіллі, був уповноваженим Київського комітету РКП(б). У вересні 1918 року очолював Подільський підпільний губернський комітет КП(б)У у Вінниці.

Став організатором провального повстання більшовиків у Проскурові 15-16 лютого 1919 року. Він переконав представників місцевих лівих партій у тому, що повстання буде успішним, роздав зброю єврейським загонам. Однак більшовики не врахували, що у місті були потужні війська Директорії, і не чекали суттєвого опору. Одним із наслідків цього невдалого повстання стали погроми мирного єврейського населення, за окремими даними, загинуло до тисячі євреїв. Сам же Снєгов із Проскурова втік[1].

У 1919 році був одним з організаторів Вінницької ЧК. Очевидці згадували його як безжалісного фанатика, який ніколи не розставався з нагайкою. З лютого по травень 1919 року — голова Подільського губернського комітету КП(б)У.

З 1919 року — секретар Політичної комісії 13-ї армії РСЧА. З вересня по листопад 1920 року — секретар Подільського губернського комітету КП(б)У.

У грудні 1920 — лютому 1921 року — відповідальний секретар Полтавського губернського комітету КП(б)У.

У січні — квітні 1921 року — відповідальний секретар Подільського губернського комітету КП(б)У.

До червня 1922 року — завідкувач організаційного відділу Полтавського губернського комітету КП(б)У.

Потім — на партійній роботі в місті Катеринославі.

На 1926 рік — помічник завідувача організаційно-розподільного відділу ЦК КП(б)У. З серпня 1926 року — відповідальний інструктор ЦК КП(б)У.

На 1927 рік — заступник завідувача організаційного відділу ЦК КП(б)У.

У травні 1928 — серпні 1930 року — відповідальний секретар Зінов'євського окружного комітету КП(б)У.

З вересня 1930 року — відповідальний секретар Зінов'євського міського комітету КП(б)У.

З листопада до грудня 1930 року — відповідальний секретар Горлівського міського комітету КП(б)У.

У 1931—1932 роках — завідувач організаційного відділу і член Бюро Закавказького крайового комітету ВКП(б).

У 1932—1934 роках — секретар Іркутського міського комітету ВКП(б).

У 1934—1935 роках — начальник Політичного сектора Челябінського обласного земельного управління.

У 1935—1937 роках — партійний організатор ЦК ВКП(б) заводу № 15 міста Чапаєвська, начальник політичної частини тресту «Мурманриба».

У червні 1937 року заарештований. 4 січня 1939 року виправданий, але вже 20 січня 1939 року заарештований знову. Провів в ув'язненні понад 17 років.

У 1953 році, як свідка його привозили на процес Берії.

Після звільнення розгорнув активну громадську діяльність, був одним з керівників Центральної комісії по нагляду за ГУЛАГом при МВС (начальником Політичного відділу Головного управління таборів МВС СРСР) та послідовним критиком сталінізму.

Його безкомпромісна позиція неодноразово викликала незадоволення влади. У 1967 році Снєгова виключили з лав КПРС і поновили лише після особистого втручання Арвида Пельше, який умовив Брежнєва «дати Снєгову можливість померти комуністом».

Наприкінці 1980-х років Олексій Снегов був одним із фундаторів товариства «Меморіал».

Публікації

  • Осликовская Е. С., Снегов А. В. За правдивое освещение истории пролетарской революции // Вопросы истории. — 1956. — № 3;
  • Осликовская Е. С., Снегов А. В. О политике партии в украинской деревне в 1919–1920 гг. // Вопросы истории. — 1956. — № 8.

Примітки

  1. Єсюнін С. Єврейський погром: спровокована трагедія / Сергій Єсюнін // Є-Поділля. — № 7. — 13 лютого 2014. — С. 7.

Література

  • Петровский Л. Борец против сталинизма. Памяти А. В. Снегова (1898–1989) // «30 октября». — 2004. — № 46;
  • Микоян С. А. Алексей Снегов в борьбе за «десталинизацию» // Вопросы истории. — 2006. — № 4

Джерела


Prefix: a b c d e f g h i j k l m n o p q r s t u v w x y z 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Portal di Ensiklopedia Dunia

Kembali kehalaman sebelumnya