Снігурка

Снігурка
рос. *Снѣгурка*^[1]
рос. *Снѣгурочка*^[2]
Снігурка ; рос. Снѣгурка; рос. Снѣгурочка
	Снігурка.; Картина В. Васнецова, 1899 р.
Батько	Дід Мороз
Родичі	Дід Мороз
Пов'язані персонажі	Дід Мороз
Пов'язані події	Новий рік
Частина від	міський фольклорd, російський фольклорd і Novy Godd
Похідна робота	The Snow Maidend
Персонаж твору	The Winter Fairy Taled, When Christmas Trees Light Upd, Снігуронька[d], Снігуронька (фільм, 1968), Снігуронька (опера), Снігуронька[d], Весняна казка, Снігуронька[d] і Snegurochkad
	Медіафайли у Вікісховищі

Снігу́рка, зменш.-пестл. Снігу́ронька, Снігу́рочка^[6] (рос. Снегурочка, рідко Снегурка) — казковий персонаж святкування Нового року спочатку в СРСР, згодом у пострадянських державах, онука Діда Мороза. За типовим сценарієм виступає як посередник між дітьми й Дідом Морозом. На новорічних урочистостях з'являється іноді раніше за свого дідуся, а потім разом із дітлахами закликає його на ялинку^[7].

Історичний огляд

Снігуронька не зафіксована у слов'янській міфології^[7]. Однак вона фігурує у російському фольклорі як персонаж народної казки про зроблену зі снігу дівчинку Снігурку (рос. Снегурка, Снежевиночка). Цей сюжет був оброблений і опублікований 1869 року О. Афанасьєвим у «Поэтических воззрениях славян на природу»^[8].

1873 року О. Островський написав п'єсу «Снігуронька». У ній Снігурка — дочка Діда-Мороза та Весни-Красни, яка гине під час ритуалу вшанування бога сонця Ярила. Має вигляд гарної блідолицьої світловолосої дівчини. Одягнена в біло-блакитну шубку з хутряною опушкою, хутряну шапку, рукавиці.

1882 року за мотивами п'єси М. Римський-Корсаков поставив однойменну оперу, яка мала величезний успіх^[7].

На рубежі XIX—ХХ ст. образ Снігуроньки отримав подальший розвиток. Її фігурками прикрашали ялинку, дівчатка вбирались у костюм Снігуроньки, інсценувались фрагменти з п'єси Островського або опери.

Під час антирелігійної кампанії у 1920-х роках Снігуронька була заборонена. Однак вже 1937 року офіційно з'явилась разом з Дідом Морозом у московському Будинку Союзів^[7].

Снігурка в Україні

Дослідники й збирачі фольклору фіксували казки про Снігурку також і на території України. Першим подібний народний твір опублікував М. Максимович у «Трех сказках и одной побасенке»^[9].

Сюжети відомих російських і білоруських казок, зокрема й «Снігурку», до української дійсності й культурного середовища адаптував 1886 року Борис Грінченко^[10]:

Ліпить дід ніжки із снігу

І головку, й рота,

І очиці, й вушка ліпить -

Швидко йде робота.

Тільки що це? Мов одразу

Губоньки маленькі

Розкриваються, і очі,

Як блакить синенькі,

Теж розплющились... Мара це?

Ні, он пара біла

З уст малих, уже червоних,

Повилась-злетіла;

Оченята занялися,

Дивлються, сміються...

У старих серця з надії

В грудях б'ються, б'ються...

І ось, бачуть: перед їми

Мовби оживає

Їх снігурка, ось неначе

Голову здіймає...^[11]

Ще один варіант зафіксований у селі Старий Іржавець Оржицького району Полтавської області:

Дівчина-снігуронька

Жили собі дід і баба. Добре жили, у мирі. Тіко одна біда була — не було в них діточок. Вийшли вони якось взимку на вулицю, дивляться, малі діти бавляться, у сніжки грають. Дід підняв сніжку і каже бабі:

— Була б оце у нас доця така біленька, як ця снігова грудочка.

Тяжко зітхнула баба і пішла до хати. Дід приніс грудочку до хати, поклав його на підвіконня у горщик. Зійшло сонечко, пригріло горщик. Підійшли старі і бачать, що там дівчинка лежить біленька, наче сніг.

— Я дівчинка-снігуронька, — каже, — з біленького снігу скачана, ясним сонечком пригріта.

Скоро й літо прийшло, вже й суниці достигають. Кличуть подружки Снігуроньку до лісу ягоди збирати.

Одного разу пішли дівчата до лісу і загубили Снігуроньку. Злякалася вона, стала кликати подружок, та ніхто не відзивався. Тоді дівчинка вилізла на дерево й почала кликати. Недалеко ведмідь проходив та й питає:

— Кого ти кличеш, кого виглядаєш?

Вона вже й розказала йому. Ведмідь вислухав та й пішов геть. Тут прибігла лисичка, солодко забалакала до дівчинки, погладила по голівці. Та розказала їй про своє лихо. Аж ось почувся собачий гавкіт. Лисиця, як почула, відразу дременула геть. А Снігуроньку побачив Жучка, прибіг і почав лащитися. Разом вони вийшли з дрімучого лісу.^[12]