Соколовський Михайло Григорович
Миха́йло Григо́рович Соколо́вський (нар. 15 листопада 1951, м. Слов'янськ, Сталінська область) — радянський і український футболіст та тренер. Вихованець групи підготовки команди «Хімік» Слов'янськ. Майстер спорту СРСР — 1974 рік. Багаторічний капітан цього клубу. Увійшов до символічної збірної «Шахтаря» за всі роки.[1] ЖиттєписПочинав ігрову кар'єру у друголігових командах: «Авангард» Краматорськ, згодом СКА Київ, де він відбував військову службу, і СК «Чернігів». У перші роки для юного гравця кумиром був Валерій Лобановський, який відмінно «підрізав» м'яч та надавав йому несподівану траєкторію. Ще з дитячих років Соколовський захопився таким виконанням подач і завдяки багатолітнім тренуванням вже виконував такі паси майже досконало. Дуже успішним у плані футбольного росту став сезон 1973 у першоліговому «Металурзі» (Запоріжжя), після якого Михайло Соколовський став одним з ключових футболістів клубу і почав отримувати запрошення від багатьох команд: «Зеніту» (Ленінград), «Дніпра», київського «Динамо» і московських клубів. Півзахисник вибрав донецький «Шахтар» — однією з причин було просто те, що футболіст родом із Донеччини. У «Шахтарі» й пройшла переважна більшість його кар'єри. «Шахтар» (1974—1987)Прихід Соколовського в команду збігся зі зміною наставника — новим керманичем став Володимир Максимович Сальков. Саме з його іменем будуть пов'язані успіхи «Шахтаря» у середині 1970-х років (пост головного тренера він покинув у 1978 році). У 1975 році донеччани стали «срібними» призерами чемпіонату СРСР, що дало змогу команді вперше в історії виступити в єврокубках (у Кубку УЄФА), а центральний півзахисник «Шахтаря» увійшов до списку 33 найкращих футболістів країни. Кінець 70-х років став дуже успішним для донеччан — «бронза» чемпіонату і фінал Кубка СРСР у 1978 році, віце-чемпіонство у 1979 році. Це «срібло» стало найвищим досягненням «гірників» за всі чемпіонати Радянського Союзу. Донецька команда, яка ще на початку 60-х рр. здобула славу кубкового бійця, виграла Кубок СРСР у 1980 та 1983 роках і входила до фіналу у 1985 і 1986 роках. У «Шахтарі» Соколовський, можливо, не став зіркою радянського футболу, оскільки команда не була лідером чемпіонату, зате після 1987 року півзахисника відзначили нагородою «Вірність клубу» — за найбільше зіграних матчів серед усіх футболістів команди (400 ігор у вищій лізі за «Шахтар»). Тричі входив до списку 33 найкращих футболістів СРСР (1975 — 3 місце, 1982 та 1983 рр. під № 2) Як на футболіста середини поля, Михайло Соколовський багато забивав, ставши найкращим бомбардиром клубу в історії виступів у першостях СРСР — 87 м'ячів. Зумів поєднати вміння допомагати нападникам та самостійно бити по воротях. Від 1981 до 1987 року — капітан «Шахтаря» (Донецьк). Зумів увійти до символічного Клубу ім. Г. Федотова для гравців, які забили понад 100 голів у вищій лізі, Кубку СРСР та єврокубках. Закінчував виступи у друголіговому «Кристалі» (Херсон) як тренер-гравець. Тренерська роботаУ 1988 році перебував у складі херсонського «Кристалу» — був гравцем-тренером. Згодом працював у командах «Антрацит» (Кіровське), «Сталь» (Стальова Воля, Польща), «Силур» (Харцизьк), «Шахтар» і «Металург» (Донецьк), «Металург» (Запоріжжя). Одружений. Має сина Дениса і дочку Марину.[2] Статистика виступівКлубна
Титули та досягнення
Примітки
Джерела Вікіцитати містять висловлювання від або про: Соколовський Михайло Григорович
Література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
