Сонячні системи координатСонячні системи координат — системи координат, використовувані у спостереженнях Сонця[en] для ідентифікації місць розташування на Сонці та навколо нього. Сонце складається з плазми й не має постійних об'єктів, до яких можна було б прив'язати систему координат. ПередісторіяСонце — це обертова сфера плазми в центрі Сонячної системи. Воно не має твердої поверхні, а межа, що розділяє його внутрішню та зовнішню частини, зазвичай визначається як межа, де плазма стає непрозорою для видимого світла, фотосфера. Ця поверхня не має постійних розмежованих точок, які можна було б використовувати для відліку. Крім того, швидкість його обертання змінюється залежно від широти, обертаючись швидше на екваторі, ніж на полюсах[1][2]. Сторони світу Під час спостережень сонячного диска сторони світу зазвичай визначаються таким чином, що північна та південна півкулі Сонця вказують відповідно на північний та південний небесні полюси Землі, а східна та західна півкулі Сонця вказують відповідно на східний та західний горизонти Землі. У цій схемі, за годинниковою стрілкою з півночі з інтервалами 90°, зустрічаються захід, південь і схід, а напрямок обертання Сонця — зі сходу на захід[3][4]. Геліографічні системи координатГеліографічні системи координат використовують для визначення місць на поверхні Сонця. Дві найпоширеніші системи — стонігерстська та каррінгтонська. Вони обидві визначають широту як кутову відстань від сонячного екватора, але по-різному визначають довготу. У стонігерстських координатах довгота фіксована для спостерігача на Землі, а в координатах Каррінгтона довгота фіксована для обертання Сонця[5][6][7][8]. Стонігерстські координатиСтонігерстська система геліографічних координат, розроблена в Стонігерст-коледжі[en] в 1800-х роках, бере за початок (точка з довготою й широтою 0°) точку, де сонячний екватор перетинає центральний сонячний меридіан, якщо дивитися з Землі. Таким чином, довгота в цій системі фіксована для спостерігача на Землі[8][5]. Координати КаррінгтонаГеліографічна система координат Каррінгтона, встановлена Річардом Каррінгтоном у 1863 році, обертається разом із Сонцем з фіксованою швидкістю, що ґрунтується на спостережуваному обертанні сонячних плям на низьких широтах. Ця система координат обертається з зоряним періодом рівно 25,38 дня, що відповідає середньому синодичному періоду 27,2753 дня[9][1][2][5]. Щоразу, коли початковий меридіан Каррінгтона (лінія з каррінгтонівською довготою 0°) проходить через центральний меридіан Сонця, якщо дивитися з Землі, починається новий каррінгтонівський оберт. Ці оберти нумерують послідовно, починаючи з оберта Каррінгтона номер 1, який почався 9 листопада 1853 року[10][11][12][7]. Геліоцентричні системи координатГеліоцентричні системи координат вимірюють просторове положення відносно початку координат у центрі Сонця. Використовують чотири системи: геліоцентрична інерціальна (англ. heliocentric inertial, HCI), геліоцентрична екліптична, прив'язана до Овна (англ. heliocentric Aries ecliptic, HAE), геліоцентрична земна екліптична (англ. heliocentric Earth ecliptic, HEE) та геліоцентрична земна екваторіальна (англ. heliocentric Earth equatorial, HEEQ). Вони зведені в наступній таблиці. Третя вісь, не представлена в таблиці, завершує правосторонню декартову тріаду[1][13][14][15].
Примітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
