Соціальне регулюванняСоціальне регулювання (від лат. regulo — правило, що означає упорядкування) — здійснюване громадянським суспільством за допомогою усієї сукупності соціальних засобів упорядкування суспільних відносин, подолання конфліктів і забезпечення компромісу між людьми та їх соціальними групами. За своїм змістом соціальне регулювання є ширшим поняттям, ніж правове регулювання. Соціальне регулювання поділяється на кілька типів:
Соціальне регулювання здійснюється за допомогою таких норм як моральні, корпоративні, релігійні, звичаєві та інші. Таке регулювання здійснюється громадянським суспільством та державою з урахуванням допомоги юридичних засобів, які упорядковують суспільні відносини. Такими засобами є правові норми, акти реалізації, правовідносини. Ознаки соціального регулюванняОскільки соціальне регулювання — поняття складне і багатостороннє, воно має певні свої ознаки. Серед основних ознак правового регулювання є:
Мета соціального регулюванняМетою здійснення соціального регулювання є отримання завідомо передбачуваної та спрогнозованої поведінки суб'єкта. Впорядкування суспільства відповідно до певних норм, приписів, обмежень. Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи шляхом використання влади, а право — шляхом нормативного регулювання. За своєю природою, за своїм соціальним призначенням право слугує регулятором суспільних відносин. У цій якості воно споконвічно призначене бути стабілізуючим і заспокійливим (примирливим) фактором, способом усунення соціальної нестабільності, хаосу і байдужості, стимулятором соціального прогресу. У сучасних (постмодерністських) суспільствах право, завдяки втіленим у ньому принципам свободи і справедливості, стоїть на заваді жорсткого управління: воно пропонує інструментарій (дозволи, заборони, зобов'язання, заохочення, рекомендації, покарання тощо), який забезпечує досягнення приватних і публічних інтересів, і водночас встановлює межі використання цього інструментарію, запобігає свавільній владі людини (посадовця) чи групи людей (органу держави), дає особі можливість мати людську гідність. Співвідношення соціальних регуляторівНа сучасну людину можуть відразу впливати декілька чинників. Основними такими регуляторами є право, мораль, звичай та релігія. Важливо пам'ятати, що чинники можуть впливати на суб'єкт активно та пасивно. На суб'єкт впливають всі чинники. Незважаючи на їхню схожість, вони мають певні відмінності у змістовому плані. Право та звичайПраво — це обумовлена природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу. Звичай — основна форма регулювання поводження, правила поведінки, які склалися внаслідок їх практичного застосування протягом тривалого часу серед людей і уособлювали собою підсумок історичного досвіду та зародки майбутнього. За своєю природою звичай консервативний і закріплює лише те, що склалося у результаті тривалої суспільної практики, відбиваючи як загальні моральні, духовні цінності народу, так і значною мірою забобони, расову і релігійну нетолерантність, вимоги, нав'язані правлячими верствами. Звичай не містить можливості вибору варіанту поведінки, вимоги його безальтернативні та безапеляційні. На сучасному етапі розвитку суспільства слід відмітити звичаї які збереглися лише у видів пережитків минулого і не можуть бути втіленими у життя (кровна помста, примусовий шлюб). Деякі із них прямо суперечать законодавству або є негуманними та антисоціальними. Тому вони витісняються із повсякденного життя за допомогою юридичних норм. Спільні ознаки:
Відмінності можна визначити за такими критеріями:
Потрібно також відрізняти поняття традиції від звичаю. Традиція — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично і передаються з покоління в покоління; звичайна, прийнята норма, манера поведінки, усталені погляди, переконання когось; узвичаєння, узвичаєність, неписаний закон. Традиція є поняттям більш широким, включаючи у себе обряди та ритуали, які в свою чергу покликані регулювати відносини у сімейному житті, релігійному та інших відносинах. Право та релігіяРелігія (від лат. religio — зв'язок) — особлива система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини. Релігійні норми відіграють важливу роль у житті людини. Вони регулюють поведінку віруючої людини через страх чи повагу до божества. Регулюють ставлення віруючих між собою, віруючого та Бога, віруючих з різними віруваннями. В собі поєднує риси корпоративних і моральних норм. Надзвичайна різноманітність релігій означає, що на різній території, залежно від релігії населення, норми даного суспільства будуть змінюватись. Серед найвідоміших — християнство, іслам, буддизм, юдаїзм. У таких священних книгах як Біблія, Коран та Талмуд наявні основні норми для стабілізації суспільного життя (не вкради, не вбий і тд). Спільні риси:
Відмінності між нормами права та релігійними нормами:
Право та моральМораль — система формальних, у вигляді правових приписів поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві, практична реалізація положень якої забезпечується громадським осудом та іманентним імперативом соціалізованого індивіда. Спільні риси:
Відмінності:
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
