Соціолінгвістичний портрет

Соціолінгвістичний портрет — це детальна характеристика соціуму, тобто груп населення, які мешкають на досліджуваній території за віковими, гендерними, освітніми, професійними, статусними показниками з урахуванням мовних пріоритетів у різних комунікативних ситуаціях.^[1]

Формування соціолінгвістичного портрета певної адміністративно окресленої території передбачає ґрунтовне ознайомлення зі складом та структурою  її мовного побуту, аналіз лінгвістичного середовища та виявлення в ньому різних типів мовлення — різновидів писемної та усної мови жителів.

При цьому необхідно враховувати «усі соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві і впливають на функціонування мови; особливості соціальної структури суспільства; співвідношення між статусними і нестатусними групами; чинники, від яких залежить мовна поведінка людини, та ті, що породжують мовну дію; комунікативна  ситуація (місце, де відбувається спілкування); соціальні статуси учасників комунікації; комунікативні цілі та очікування; соціальні характеристики мовця; культурне середовище та  професійна приналежність людини, її характер і рівень освіти. Береться до уваги й стать, зокрема мовна поведінка чоловіків виступає як інноваційне повідомлення. Жінки більшою мірою схильні до впливу традицій та дотримання літературної норми (їх поведінка консервативна). Важливу роль відіграє й етнічна приналежність людини, територія проживання».^[2]

Термін «соціолінгвістичний портрет» закріплює за собою особливу стратегію лінгвістичних досліджень — стратегію портретування.  «Соціолінгвістичний портрет завжди має характер певного хронологічного зрізу і розкривається у трьох найбільш детермінованих параметрах — часовому, просторовому і подієво-особистісному». Перший передає мовну характеристику мовця, групи мовців, території у певному часовому зрізі, тобто на рівні синхронії. Другий пояснює чітко окреслену територію з наявністю однієї аналізованої мови чи декількох мов з урахуванням усіх діалектних утворень. Третій параметр характеризує особистість щодо мовного вияву в її життєвих подіях. Соціолінгвістичний портрет населеного пункту ілюструє синхронний зріз мовної ситуації у країні.^[3]

Майже в кожному територіально-адміністративному угрупуванні фіксуються інтерферентні явища  білінгвізму, диглосії та змішування мов, які входять до головних ознак соціолінгвістичного опису населеного пункту.

Білінгвізм (або двомовність) — практика індивідуального або колективного використання двох мов у  рамках однієї держави або соціальної спільноти у відповідних комунікативних сферах. В Україні найбільшого поширення набула українсько-російська двомовність. Людей, які володіють двома мовами, називають білінгвами, більше двох — полілінгвами, більш шести — поліглотами. Оскільки мова є функцією соціальних угруповань, то білінгви належать одночасно до двох різних соціальних груп.

Диглосія — мовна ситуація, за якої в одному суспільстві існує дві мови або дві форми однієї мови, що виконують відмінні функції. Це явище характеризується незбалансованою двомовністю, коли одна з мов або варіантів мови виступає в якості головної, а інша — додаткової. Можливі ситуації, коли друга мова є рідною розмовною мовою для всього населення території або його частини, а головна — релятивною  по відношенню до рідної мови або неспоріднених етнічною мовою територій з різноманітним етнічним складом населення. Так, наприклад, ключовими у при складанні соціолінгвістичного портрету України лишаються проблеми українсько-російської двомовності з елементами диглосії та мішаних форм мовлення. Давно відомо, що відношення україномовної і російськомовної частин населення не відповідає відношенню українців і росіян на її території. О. Слободян наголошує, що уваги заслуговує феномен мішаного українсько-російського мовлення, відомого під назвою суржик, що є наслідком радянської політики русифікації та у нерівномірному розподілі україномовних і російськомовних груп населення за рівнем освіти.

• географічний аспект;
• історія заселення;
• національний склад;
• соціальний статус мешканців;
• співіснування різних колективних і вікових груп;
• корпоративні інтереси, сфера контактів крупного, середнього, дрібного бізнесу;
• співвідношення центру і периферії, мовленнєві пріоритети мешканців;
• мова освіти в місті;
• освітній рівень: наявність училищ, технікумів, вишів, їхніх філій;
• відстань від великих міст;
• інформаційне мовне тло: газети, журнали, радіо, телебачення;
• розвиток населеного пункту;
• наявність/відсутність поповнення складу населення сезонними робітниками;
• наявність/відсутність білінгвізму

Основним завданням соціолінгвістичного портретування населеного пункту є встановлення в інтерпретації корелятивних зв'язків: мова — вік, мова — стать, мова — соціальна група, мова — професія, мова — територія та ін.

Важливо дослідити показники сучасних міграційних процесів, напрямки соціальної політики та форми їхньої економічної реалізації.^[4] Тому в дослідженнях враховують мовні показники громадського простору, офіційні та неофіційні імена людей, які в ньому проживають, та особливості їхньої комунікації.

• Соціолінгвістика

1. Загнітко А. Мовна ситуація. Соціолінгвістичний портрет: структурно- і функційно-типологійні вияви/ Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. — Літературне місто.
2. Кудрейко І. Соціолінгвістичний портрет міст Амвросіївки і Єнакієвого: порівняльний аналіз.
3. Кудрейко. І. О. Соціолінгвістичний портрет малих міст Донеччини: автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / І. О. Кудрейко; Донецький нац. ун-т. — Донецьк, 2011. — 19 с.
4. Слободян О. В. Мовний портрет міста: соціолінгвістичні характеристики/ ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», Україна.
5. Українська мова: Енциклопедія / Редкол. Русанівський В. М., Тараненко О. О., Зяблюк М. П. та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824с.