Станіслав Василевський

Станіслав Василевський
Народився	18 грудня 1885(1885-12-18)  Станиславів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина[2]
Помер	26 липня 1953(1953-07-26)[1] (67 років)  Ополе, Польська Народна Республіка[2]
Поховання	Communal cemetery in Opoled
Країна	Республіка Польща
Діяльність	журналіст, перекладач, літературний критик, письменник
Галузь	журналістика
Alma mater	Університет імені Адама Міцкевича у Познані і ЛНУ ім. І. Франка
Науковий ступінь	доктор філософії
Знання мов	польська[3][4]
Брати, сестри	Bolesław Wasylewskid
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Станіслав Василевський (пол. Stanisław Wasylewski, 18 грудня 1885, Станиславів,Королівство Галичини та Володимирії, Австро - Угорщина— 26 липня 1953, Ополе, Польська Народна Республіка) — польський історик, публіцист.

Народився 18 грудня 1885 року у Станіславові на Прикарпатті. Онук «короля львівських фейлетонів», письменника Юліуша Старкля.^[5] Навчався у гімназіях в Стрию і Львові. Вивчав полоністику у Львівському університеті.

Працював 1905–10 у Львівському Оссолінеумі; згодом був редактором і співробітником низки періодичних видань, зокрема львівського сатиричного тижневика «Szczutek». Протягом 1915-1918рр. – редактор львівської «Ранкової газети», вів видавничу серію «Оповідки про давні звичаї»

У 1927 році переїхав до Познані. У 1928-1939 працював редактором видавничої серії «Бібліотека нобелівських лауреатів». У 1932 у Познанському університеті захистив докторську з філософії. У 1930-х роках співпрацював із радіостанціями Варшави та Познані. У 1938-1939 роках – голова відділу польської літератури у Познані.

З початком Другої світової війни став членом конспіраційної Національної ради, що підпорядковувалася польському урядові в екзилі. Часи окупацій пережив у Львові, співпрацював із пронімецькою "Ґазетою львовскою" ("Gazeta Lwowska"). 1944 року був примусово переселений, спочатку мешкав у Кракові, а потім — у Ополе. ^[6]

Після війни переїхав до Польщі, був звинувачений у співпраці з нацистами, але у 1946 році на судовому процесі у Кракові його виправдали. Три роки жив у Кракові, а відтак переїхав до Ополе, де і помер.

• лауреат літературної премії Познані (1937)
• Золотий лавр Польської літературної академії.

• «U księżnej pani» (1917),
• «Na dworze króla Stanisława» (1919),
• «O miłości romantycznej» (1921),
• «Portrety pań wytwornych» (1924);
• біографічні повісті «Ducissa Cunegundis» (1921),
• «Karolina Sobańska» (1950);
• біографічно-мемуарні шкіці «Niezapisany stan służby» (1932),
• «Pod kopułą lwowskiego Ossolineum» (1958),
• «Czterdzieści lat powodzenia» (1959).
• Редагував серію «Cuda Polski», в рамках якої видав нарис «Lwów» (1931).^[7]