Старослов'янізм

Старослов'яні́зм, у множині старослов'яні́зми — лексичні, фонетичні, фразеологічні запозичення зі старослов'янської мови^[1]. Старослов'янізми, головним чином, поширені у слов'янських мовах, які зазнали впливу старослов'янської. Передусім йдеться про такі мови, як російська та болгарська. Щодо української мови, то старослов'янізми були досить поширені в давній українській літературній мові. У сучасній же українській літературній мові вони менш поширені, і вживають їх переважно зі стилістичною метою.

Старослов'янізми мають характерні ознаки, що відрізняють їх від інших слів. Це, як правило, специфічні сполуки звуків, префікси, суфікси тощо.

• Сполуки -ра-, -ре-, -ла-, -ле- між приголосними в коренях слів або у префіксах: благо, блаженство, область, храм;
• Початкові сполуки -ра-, -ла-: раб, рабство;
• Сполука -жд-: страждати, нужда;
• Щ у прикметниках на зразок підходящий, сущий тощо.

В українській мові старослов'янізми поширені менше, ніж, скажімо, у російській . Це пов'язано з тим, що українська мова на відміну від російської розвивалася на народнорозмовній основі. Як приклад можна навести такі старослов'янізми: благодать, священик, страждати, учитель^[2]. Старослов'янізми в українській мові найчастіше вживають зі стилістичною метою.

Старослов'янізми в українській мові найчастіше вживають з певною стилістичною метою в художній літературі. Порівняйте старослов'янізм, ужитий зачинателем нової української літератури Котляревським, у таких рядках: «Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинность ісправлять».
Використання зі стилістичною метою старослов'янізмів дає змогу увиразнити текст, зробити його урочистим, піднесеним. Вони, зокрема, слугують засобом сатири. Старослов'янізми досить часто використовував у своїй творчості класик української літератури Тарас Шевченко. Яскравий приклад — початок поеми «Марія»: