Старіння металівСтарі́ння мета́лів (англ. precipitation hardening, age hardening) — зміна властивостей металу, що протікає в часі без помітної зміни мікроструктури. Різновид старіння матеріалів, фізичне явище, що відбувається у структурі металевого матеріалу при якому відбувається його зміцнення під час вилежування або витримання при певній температурі і може розглядатись як заключна операція термічної обробки. Крім зростання міцності, сплави, що зазнають старіння можуть набувати і інших цінних властивостей, наприклад високої коерцитивної сили. Старіння металевих матеріалів як явищеСтаріння металів — зміна механічних, фізичних та хімічних властивостей металів і сплавів, що обумовлена термодинамічною неврівноваженістю початкового стану і поступовим наближенням структури до рівноважного стану в умовах достатньої дифузної рухливості атомів при кімнатній температурі (природне старіння) або при нагріванні (штучне старіння), а також при витримці та експлуатації при різних температурах після холодної пластичної деформації (деформаційне старіння). При швидкому охолодженні від високих температур (при гартуванні або після кристалізації та гарячої пластичної деформації) метали і сплави повністю або частково зберігають атомну структуру, характерну для високотемпературного стану. В чистих металах нерівномірність цієї структури полягає у надлишковій (для низьких температур) концентрації вакансій та наявності інших дефектів кристалічної структури. У сплавах неврівноваженість структури може бути пов'язана із збереженням фаз, що є нестійкими при низьких температурах. Найактуальнішим є старіння сплавів, обумовлене процесами розпаду перенасиченого твердого розчину. Стан перенасичення твердого розчину виникає після охолодження сплавів від високих температур, так як із зниженням температури розчинність домішок зменшується. Старіння металів як операція термічної обробкиСтаріння металів — заключна операція термічної обробки окремого класу металевих конструкційних матеріалів — сплавів здатних до старіння (дисперсного тверднення); приводить до зростання твердості і міцності при одночасному зниженні пластичності та ударної в'язкості. Відомо багато сплавів, здатних до старіння на основі Al, Mg, Cu, Ni, низковуглецевих сталях та ін. Взагалі старінню може підлягати довільний сплав, у якому є перенасичений твердий розчин. Такий розчин прагне до самовільного розпаду з виділенням з нього надлишку розчиненого компонента. Режим старіння обирають, керуючись критерієм досягнення максимальної міцності (жароміцності) або оптимального поєднання міцності, пластичності та корозійної стійкості. Якщо при старінні на максимальну міцність (повне старіння) пластичність виявляється недопустимо низькою, то проводять неповне старіння, при якому втрата можливого приросту міцності компенсується деякою пластичністю. Використовують наступні види старіння металів:
Див. такожПримітки
Джерела
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
