Степова повстьСтепова повсть (степова повстина) — відмерлі сухі стебла та листя, що знаходяться на поверхні степових цілинних ґрунтів, ґрунтовий горизонт (шар) з відмерлих, злежаних, але ще не повністю розкладених решток трав'янистої рослинності. За своїм походженням і ролі в екосистемі степова повсть в степах є аналогом лісової підстилки в лісах. На болотах аналог степової повстини називається очісом[1]. Утворення степової повстіСтепова повсть формується під природними степовими угрупованнями (травами). Щоосені надземні органи рослин відмирають і потрапляють на поверхню ґрунту. З цього моменту починається процес їх розкладання. На швидкість цього процесу впливає кількість тепла і вологи, а також біологічна активність ґрунту. В степах завдяки наявності холодних (зима) і посушливих (літо) сезонів, відмерла рослинність не встигає розкластися за один рік. В результаті новий опад нашаровується на старий, і утворюється пухкий килим з рослинних решток — степова повсть. Вона має товщину від 2-3 до 5 і більше см.[2] Утворенню степової повсті у природних умовах заважають пожежі, поїдання і витоптування рослинності копитними тваринами. А на оброблюваних людиною угіддях накопиченню степової повсті перешкоджають обробіток, сінокосіння і випас худоби. У зв'язку з масовою оранкою степів, в даний час степова повсть зустрічається в основному на невеликих ділянках заповідних степів, на яких сінокосіння не проводиться. За межами заповідників її зрідка можна виявити на перелогах і ділянках, не придатних для випасу і сінокосіння. Окрім степової повсті, відмерлі органи рослин в степах можуть існувати у вигляді дрантя. Дрантям називають засохлі пагони, які не втратили зв'язок з рослиною (стоять на корені). Також дрантя позначають словом калдан. Утворення дрантя передує утворенню степової повсті. У різних типах степів співвідношення степової повсті, дрантя і зелених пагонів різниться. Для типових степів структура наземної фітомаси на 50 % складається із зелених пагонів, на 35 % — з дрантя і на 15 % — зі степової повсті. У лугових степах частка зелених пагонів падає до 40-45 %, а дрантя і степова повсть в сукупності складають 55-60 % наземної фітомаси. В американських преріях, де випадає до 1000 мм опадів в рік, частка зелених пагонів знижується до 30-20 %, а частка дрантя і підстилки зростає до 70-80 % Вплив на розвиток ґрунтівСтепова повсть є першим, верхнім горизонтом ґрунту, зазвичай позначається Нс. Цей горизонт характерний для нерозораних степових ґрунтів. Він є одним із джерел утворення гумусу. Також його наявність позначається на зволоженні і температурному режимі нижчих шарів ґрунту. Завдяки степовій повсті поліпшується затримання снігу на поверхні ґрунту. А її висока вологоємність сприяє поглинанню дощових і талих снігових вод. В результаті зменшується поверхневий стік і збільшується внутрішньоґрунтовий. Сприяючи ослаблення поверхневих потоків води, степова повсть служить фактором, що стримує ерозію.[3] Також степова повсть має хороші теплоізоляційні властивості. Вона зменшує коливання температури в ґрунті і скорочує випаровування вологи з нього. При вирощуванні деяких сільськогосподарських культур застосовують мульчування. Мульча виступає в ролі штучного аналога степової повсті, покликаного зберігати оптимальний гідротермічний режим ґрунту.[4] Рослинні рештки є основним джерелом надходження органічних речовин у ґрунти. Особливості степової повсті впливають на перебіг процесів гуміфікації і мінералізації рослинних решток у ґрунтах. В опаді степів, на відміну від опаду широколистяних та хвойних лісів, міститься більше біогенних елементів і мало воску, смол, дубильних речовин. Через це процеси розкладу відбуваються в більшій мірі за рахунок бактерій. Це сприяє акумуляції основ і гумусу у верхньому генетичному горизонті і визначає його нейтральну, або слабо лужну реакцію. Вплив на розвиток рослинності Накопичуючись на поверхні ґрунту, степова повсть утворює механічний бар'єр, який заважає степовому відновлення рослин. Через це насіння не може потрапити до ґрунту, а проросткам складніше пробитися до світла. Починає змінюватися видовий склад степових фітоценозів. Відбувається пригнічення злаків. А кореневищні і коренепаросткові навпаки, отримують кращі умови для розвитку і поширення. Ослаблення конкуренції з боку дернинних злаків дає можливість розвиватися чагарникам і навіть деяким видам деревних рослин. У природних умовах вплив степової повсті на рослинність стримується тваринами-фітофагами, перш за все копитними. До заселення людиною степів Євразії, на них паслися стада сайгаків і тарпанів. У північноамериканських преріях таку ж роль відігравали бізони і вилороги. У сучасних заповідниках, як правило, стада диких копитних відсутні. Тому в умовах абсолютно-заповідного режиму спостерігається деградація степів. Флористична різноманітність трав'янистої рослинності падає, розростаються чагарники, серед яких починають приживатися окремі екземпляри дерев. Щоб зупинити ці процеси, в степових заповідниках вдаються до помірного втручання — проводять сінокосіння або обмежений випас.[5] Степова повсть як середовище проживанняУ товщі степової повсті мешкають різні дрібні організми (членистоногі, черви, водорості, гриби, бактерії), які відіграють важливу роль у розкладанні рослинних залишків. Різноманітність і чисельність мешканців степової повсті порівняно велика, але менше, ніж в деяких інших видах мертвого покриву. Це зумовлено континентальним кліматом степів, при якому степова повсть більшу частину року перебуває або в сухому або мерзлому вигляді (непридатному для споживання мікроорганізмами, грибами, безхребетними). Примітки
Див. також |
Portal di Ensiklopedia Dunia
