Стефанович Олександр

о. Олександр Стефанович
о. Олександр Стефанович
Народився	17 липня 1847; с. Озеряни, нині Тлумацький район, Івано-Франківська область
Помер	23 травня 1933 (85 років); м. Львів
Поховання	Личаківський цвинтар
Національність	українець
Діяльність	священик
Відомий завдяки	громадсько-політичний, церковний і педагогічний діяч
Alma mater	Станиславівська цісарсько-королівська гімназія
Партія	УНДП
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

о. Олекса́ндр Симеонович Стефано́вич^[2], або Алекса́ндер Стефано́вич (17 липня 1847, с. Озеряни, Тлумацький район, Івано-Франківська область — 23 травня 1933, Львів) — український громадсько-політичний, церковний і педагогічний діяч, священник УГКЦ.

Життєпис

Народився в Озерянах поблизу Товмача (Тлумача) у родині священника о. Семена Стефановича й Емілії з дому Потелицької. Початкову освіту здобув у школі оо. василіян у Бучачі^[3], яка на той час була німецькомовною, від 1860 року продовжив навчання у Станіславівській гімназії. Після закінчення гімназії 1867 року вступив на богословське відділення Львівського університету, де навчався упродовж двох років, а ще два наступні студіював богослов'я у Віденському університеті. Перед священничим рукоположенням одружився з Емілією Матіїв (згодом подружжя виховувало трьох дітей: Романа, Ярослава та Марту).

Висвячений на священика в 1873 році. Катехит дівочої учительської семінарії у Львові, співзасновник і член управ багатьох українських установ: один із засновників газети «Діло» (1880; її постійний співробітник), Українського Педагогічного Товариства («Рідна Школа»), політичної організації «Народна Рада», Української Національно-Демократичної Партії (постійний член її екзекутиви) та інших.

Входив до складу делегації (також Кость Левицький, Іван Кивелюк, Сидір Голубович, Лонгин Цегельський, Степан Баран) для перемовин 31 жовтня 1918 року з австрійським намісником Галичини генералом К. Гуйном щодо вимоги передату владу ЗУНР.^[4]

Голова Української трудової партії (1922–1923), почесний член товариства «Просвіта» і Українського педагогічного товариства.

Автор української бібліографії за 1877–1879 роки, підручника для середніх шкіл «Історія християнсько-католицької Церкви» (1878), першого молитовника українською мовою та численних статей у часописах.

Помер 23 травня 1933 року. Похований на Личаківському цвинтарі, поле № 5.^[5]