Стеценко Микола Митрофанович
Мико́ла Митрофа́нович Стеце́нко (5 липня 1918, с. Куторжиха Хорольського району на Полтавщині — (1999, м. Полтава) — український дитячий письменник, журналіст, член спілки письменників України (1973). БіографіяМикола Митрофанович Стеценко народився 5 липня 1918 року в селі Куторжиха Хорольського району на Полтавщині у бідній селянській родині. Протягом 1937-1941 років навчався на історичному факультеті Харківського університету, але війна перервала навчання. Микола Митрофанович пішов на фронт і в 1941-1943 роках, як політпрацівник перебував в армії. М. Стеценко пройшов Західний, Сталінградський та Донський фронти. Демобілізувавшись і повернувшись до Полтави, Микола Стеценко з жовтня 1943 року наполегливо трудиться і навчається в педагогічному інституті. У вузі у нього проявилися лекторські здібності. А відтак, по закінченні навчання, у 1948 році його запрошують на посаду лектора, на якій він пропрацював довгі роки. Стеценко вважався одним із кращих лекторів-міжнародників. Одночасно займався і журналістикою, постійно друкуючи свої статті, огляди, нариси, рецензії на різні видання (в тому числі й літературні твори) в газетах і журналах. Однак талант Миколи Стеценка вагоміше проявився на літературній ниві. Із журналістики Микола Митрофанович пішов у дитячу літературу, йому таки пощастило підібрати той магічний ключик до сердець допитливої малечі. Зі своїх дитячих років, проведених у рідному селі, письменник виніс добре знання дитячої душі, дитячої психології та багатство спостережень їз селянського життя. Цікавою і неординарною була його письменницька діяльність, та тяжка хвороба прикувала письменника до ліжка і звузила його світ до меж власної кімнати, позбавила його можливості активно і віддано працювати в літературі, і, навіть, він не в змозі був спостерігати за навколишнім життям. Помер 5 липня 1999 року. Похований у Полтаві[1]. ТворчістьПерше оповідання «Щасти тобі, Надійко» («У відрядженні») було надруковане в 1958 році в газеті «Зоря Полтавщини» (передруковане 1964 року в журналі «Прапор»). З того часу Микола Стеценко друкується в дитячих періодичних виданнях: в журналах «Піонерія», «Барвінок», репертуарному збірнику «Хай завжди буде сонце» (1966), «12 місяців» (1965). А оповідання «Апельсинка» в 1969 році потрапило до шкільного «Букваря»[2]. Перша збірка оповідань письменника вийшла в 1962 році в Полтаві під назвою «Бродяга»[3]. Оцінка збірки була неоднозначною, проте письменник сприйняв критику, як урок для ще більш відповідальної праці над своїми творами. З другої книжки, що мала назву «Льончина зупинка» (1969), починається рівний творчий шлях письменника, на якому він в 1970-х роках визначився, як знавець психології дитячих душ та вправний творець книжок для дітей. З 1969 року оповідання М. Стеценка починають перекладатися на російську мову і в цьому ж році були видані збіркою під назвою «Федькины каникулы» в Москві у видавництві «Детская література». Вийшла збірка стотисячним тиражем. У Кишеневі ця збірочка вийшла десятитисячним тиражем і називалася «Ваканца луй Федя». Пізніше вийшли його книжки: «Планшетка» (1971)[4], «Заяче озеро» (1972)[5], «Про Ірину та морозиво» (1974)[6], «Спалах серед ночі» (1978), «Заграва» (1979)[7], «Гіркий апельсин» (1982, 1986)[8], «Чи добре самому» (1986), «Фокус» (1988)[9], «В дорозі» (1988)[10]. Окремі твори письменника перекладалися молдавською, болгарською, абхазькою та іншими мовами. З 1973 року Микола Стеценко — член Спілки письменників України. Чимало зворушливих оповідань про дітей написав Микола Стеценко, вмістивши їх в десятки книжечок, що ними зачитувались школярі 1960-1980-х років. Головний зміст цих творів — це боротьба між добром і злом, показ складного світу, в який мають увійти діти. Його оповідання захоплюють дітей і зараз, цікавими сюжетами, правдивим зображенням стосунків між героями творів, в них зображені кращі риси людських душ, що є добрим уроком для малечі[11]. Твори
НагородиМикола Митрофанович Стеценко член спілки письменників України з 1973 року. Нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, почесною Грамотою Президії Верховної Ради України. Бібліографія
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
