Столбченко Григорій Вікторович
Сто́лбченко Григо́рій Вікторович (Груша) (* 15 липня 1965 смт Краснокутськ Харківської обл. — † 29 січня 2016) — український скульптор (мала пластика), графік, художник сучасного мистецтва, учасник національних і міжнародних виставок. Роботи демонструвалися у таких країнах: Німеччина, Італія, Нідерланди, США, Ізраїль, Росія, Югославія та інших. Представник Нової української хвилі.[1]. Твори зберігаються у приватних колекціях та галереях в Україні й за кордоном. Життєпис Народився 15 липня 1965 в смт Краснокутськ Харківської обл. в сім'ї військовослужбовця Віктора Григоровича Столбченко (н.1938) і педагога Раїси Іванівни Столбченко (н. Погребняк, 1944). В сім'ї шанували мистецтво: батьки виступали з концертами хору «Надвечір'я»[2], а бабуся художника, Столбченко Галина Василівна (1919—2005) була знаною у Краснокутську вишивальницею, яка охоче ділилася вмінням з онуком. Деякий час сім'я мешкала на Кольському півостріві, куди батька було направлено служити, коли хлопчик навчався у початкових класах. Багата й незвична для українця природа закарбувалася в пам'яті митця, збагатила розмаїттям персонажів, як от «Диво-риба», «Дідусь нерпа», улюбленці дітей і дорослих на подальших виставках.[3] Рано захопився творчістю, в Києві закінчив Художню школу № 5. По закінченні вишу працював на авіазаводі, у кооперативах, а потім лише на творчій роботі, створюючи виразну малу скульптуру (іноді й великого розміру), хоча власної майстерні не було (натомість гараж і оселя). Був одружений з Оленою Генадіївною Семеновою-Столбченко (н.1966), за фахом педагогом. У 2009 у подружжя народився син Ілля. 29 січня 2016 року, у віці 50 років, Григорія Столбченко не стало, після швидкоплинного онкологічного захворювання. Похований на Київському Південному кладовищі (ділянка № 10). Творчість    Навколо творчості Григорія Столбченко завжди збиралося чимало неоднозначних суджень, і ніколи не було байдужих, його твори водночас і приваблювали й відштовхували своєю незвичною естетикою. "Існує карколомний світ, населений вічними «піонерами», які у своєму неосяжному ентузіазмі перетворюються на кентаврів-сурмачів чи на остаточно схибнутих «юних барабанщиків», що крокують під «аукцыоновськую» пісеньку-маніфест «А я старый пионэр», а обабіч шляху до світлого майбутнього, як верстові стовпи, бовваніють «Хлопчики, котрі блюють» і у тому ж трансцендентному ентузіазмі вичавлюють із себе раціональний світ; навколо плигають муміфіковані білочки, придуркуваті зайчики-мутанти — почвари з «повною деградацією на ліце» та інші персонажі великої картатої галюцинації, що її зовсім не хочеться покидати. Це — потворна принадність симпатичного незлостивого світу, який створює навколо себе київський художник Григорій (Груша) Столбченко…Він провокує «галюцинаторний реалізм» — вся його дерев'яна фарбована скульптура та дрібна пластика у мішаній техніці, попри абсолютну декоративність, залишає відчуття реальных створінь, зроблених «з натури». До цих «іграшок» народжуються ужиткові почуття — ними хочеться бавитися до нестями, до речі, саме діти найвдячніші Грушині шанувальники. Сам художник характеризує своє мистецтво як сполуку наїву з елементами експресіонізму …[4] Груша (псевдонім Григорія) наділений талантом бачити предмет або явище з протилежних ракурсів, які тільки він знав, як поєднати. Дитячий світ він поєднував з дорослим, гру й забавку вводив у серйозне мистецтво. Матеріал, який він використав для своєї пластики, теж поєднує властивості пластиліну для дитячої творчості і міцності каміння (після термічної обробки), як і годиться для справжньої скульптури. Це суралін, різновид термопластів, майстер сполучав з традиційним деревом, з якого різав основу скульптурних фігурок. Свою малу пластику назвав «пєцки», від стародавніх японскких виробів нецке, тобто невеличких статуеток, які виготовляли з розмаїття сировини, від дерева до порцеляни, а ще від дитячої лічилочки, що починалася словами: «По-німецьки цацки-пєцки…» Суралінові видовжені веретенця (або зернятка, смужки тощо), кожне з яких скачане руками з додаванням фарби, Груша укладав на скульптурну основу, що нагадувало об'ємні стібки вишивки гладдю. Так було трансформовано бабусин досвід, а народне мистецтво художник поєднав з новітніми течіями сучасного мистецтва. «У моїй творчості — два спрямування. Одне — веселе, тяжіє до коміксів і фольклору. Окрім моєї бабусі, яка чудово вишивала, на мене вплинула творчість Марії Примаченко… Друге —панківська культура, що дуже на мене вплинула, як і музика „Sex Pistols“,.. російські групи ДДТ, Звуки Му та ін… Серед улюблених письменників Хармс, Бальзак, Достоєвський, О. Генрі, Чехов».[5] «Мистецтво не повинне бути красивим. Воно взагалі нікому нічого не винне», -[5] так говорив майстер, підкреслюючи свою незаангажованість і свободу у виборі естетичної позиції. Для нього було важливим вести діалог з глядачами, які б не чіплялися за стереотипи, а були вільними: «Японці заборонили випуск і продаж ляльок Барбі, аби не нав'язувати дітям банальні естетичні норми, й це правильно», — пояснював автор сором'язливу кутастість і зворушливу «хворобливість» своїх персонажів. Груша знайшов свій оригінальний стиль і сам придумав йому назву — «боротьба за радість».[6] Серед прихильників творчості Григорія Столбченко є чимало талановитих людей. Особливо він радів від зустрічей з улюбленими співаками Петром Мамоновим і Андрієм Макаревичем. Радів, що йому пощастило створити пам'ятник своєму однодумцю з минулого — Даниїлу Хармсу, до його 100-річного дня народження: «На тлі сонця з променями встановили стилізовані лаву і триногий столик. А опори столу — фігурки хармсовських персонажів, перевернутих догори дригом».[7] Геній дивував абсурдністю творів, і його не всі розуміли. Знаний мистецтвознавець Олексій Титаренко написав: «Про нього б тоді, у 30-ті, поруч із Марією Овксентіївною Пабло Пікассо сказав би: „А от вони два у вас!“ Та Груша й наразі contemporary більше ніж досить. Його грамотно виставити б у тому ж Парижі — нові дягілевські сезони розпочнуться».[8] Художниця Олена Голуб присвятила пам'яті скульптора, з яким разом провели не одну виставку, серію фотоінсталяцій «Подарунки Груші», де головними героями виступають його славнозвісні типажі. Серію цих робіт побачили у 2019 році в галереї Будапешту, Угорщина, і сприйняли схвально, з великою зацікавленістю.[9] Участь у виставках
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
