Страшилки[1][2][3][4] — жанрсучасногодитячого фольклору; короткі розповіді, мета яких – налякати слухача або читача, в залежності від того розповідаються вони чи читаються.
Характеристика
На думку дослідниць цього жанру О. Гречиної й М. Осоріної, що ввели термін «страшилки» в науковий обіг[5], «в страшилці зливаються традиції чарівної казки з актуальними проблемамиреальногожиттядитини». Відзначається, що серед дитячих страшилок можна виявити сюжети й мотиви, традиційні в архаїчному фольклорі, демонологічних персонажів, запозичених з небилиць і бувальщин, проте найпоширенішою є група сюжетів, в яких демонічними істотами виявляються предмети й речі навколишнього світу.[6][7]
ЛітературознавицяС. М. Лойтер зазначає, що відчуваючи вплив чарівної казки, страшилки дітей придбали чітку й однотипну структуру сюжету. Закладена в ньому заданість (попередження або заборона - порушення попередження або заборони - відплата за порушення попередження або заборони) дозволяють визначити її як «дидактичну структуру». Деякі дослідники проводять паралелі між сучасним жанром дитячої страшилки й більш старими літературними видами страшних історій, наприклад, творами Корнія Чуковського. ПисьменникЕдуард Успенський зібрав колекцію таких історій для книги «Червона Рука, чорне Простирадло, зелені Пальці (страшні повісті для безстрашних дітей)»[8].
Страшилки в описаній формі набули поширення в 60-70-х роках XX століття. Літературознавець О. Ю. Трикова вважає, що в «Нині страшилки поступово переходять в стадію консервації». Діти ще розповідають їх, але вже практично не з'являється нових сюжетів, менше стає і частотність виконання. Очевидно, це пов'язано зі зміною життєвих реалій: в радянський період, коли майже тотальну заборону в офіційній культурі була накладена на все катастрофічне і лякає, потреба в страшному задовольнялася за допомогою даного жанру. В даний час з'явилося безліч джерел, крім страшилок, які відповідають цю тягу до загадково-лякаючого (від випусків новин, різних газетних публікацій, тих, що смакують «страшне» до численних фільмів жахів).[9][10]
На думку піонера в дослідженні цього жанру, психолога М. В. Осоріна, страхи, з якими в ранньому дитинстві дитина справляється сам або за допомогою батьків, стають:
«Матеріалом колективного дитячої свідомості. Цей матеріал опрацьовується дітьми в групових ситуаціях розповідання страшних історій, фіксується в текстах дитячого фольклору і передається наступним поколінням дітей, стаючи екраном для їх нових особистісних проєкцій»[11]
Головними героями страшилок є звичайні діти, які стикаються з «предметом-шкідником» (пляма, фіранки, труну на коліщатках, піаніно, телевізор, радіо, платівка, автобус, трамвай). У цих предметах особливу роль нерідко грає колір: чорний, червоний, і інші. Герой, як правило, неодноразово отримує попередження про загрозу від предмета-шкідника біді, але не хоче (або не може) від нього позбутися. Його смерть найчастіше відбувається від удушення. У деяких сюжетах присутній помічник героя – міліціонер.[12]
Страшилки не зводяться тільки до сюжету, істотним є і ритуал розповідання – як правило, в темряві або майже темряві без батьків при світлі ліхтарика чи свічки.
На думку фольклориста М. П. Чередникової, включеність дитини в практику розповідання страшилок залежить від його психологічного дозрівання. Спочатку, років в 5-6, дитина не може без жаху чути страшні історії. Пізніше, приблизно з 8 до 11 років, діти із задоволенням розповідають страшні історії, а у віці 12-13 років вже перестають сприймати їх навсправжки, і все більшого поширення набувають різні пародійні форми.[13][14]
Пародії на страшилки
Як ключові моменти страшилок (напр., чорний колір, страшна невідомість), так і повна форма жанру можуть експлуатуватися в «антистрашилках» – страшилки з «природною» розв'язкою або несподіваним дозволом потойбічного страху через смішне.
Видатний фольклорист професор Є. О. Костюхін вважає, однак, що неправильно завжди бачити в таких сюжетах тільки пародію. Справа не в тому, що міфологічне світосприйняття в певному віці починає піддається критиці, а в тому, що спочатку в будь-який міфології комічне слід за серйозним. Це не «пародії» на страшилки, такі як осмислення і відкидання жанру – це альтернативні тексти, рівноправно що є сусідами зі страшними.
Також пародії можуть розглядатися як психологічний захисний механізм, що допомагає впоратися зі страхом (перетворити страшне в смішне і використовувати це в майбутньому, перенісши на нові об'єкти).
Сучасні варіанти
Страшилки продовжують складатися дітьми і в наші дні, причому, пристосовані до сучасних реалій.
За радянських часів дуже популярною була історія про чорний телевізор, з якого вночі вилазять чорні руки і душать членів сім'ї, але тепер вона в такому вигляді неактуальна - 90% телевізорів у нас не чорного к. Зате сьогодні діти розповідають історію про червоний мобільник, який працює не від батареї, а висмоктує з власника кров і мозок
↑Архівована копія. vestnik.yspu.org. Архів оригіналу за 18 липня 2019. Процитовано 3 червня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Гречина О. Н., Осорина М. В. Современная фольклорная проза детей // Русский фольклор. — Л., 1981.
Зуева Т. В. Категория чудесного в современном повествовательном фольклоре детей // Проблемы интерпретации художественных произведений: Межвуз. сб. науч. тр / Отв. ред. Б. П. Кирдан. — М.: МГПИ имени В. И. Ленина, 1985. — С. 131-149. — 157 с.
Кузьмина М. Ю. Страшное в сказках К. Чуковского // ИС: Проблемы детской литературы. — Петрозаводск, 1995. — 57—69 с.
Мамонтова Г. И. Культурно-историческая и психологическая основа жанра страшилок // Сибирский фольклор Сб. науч. тр.. — Новосибирск: НГПИ, 1981. — С. 55-62.
Осорина М. В. Секретный мир детей в пространстве мира взрослых. — СПб.: Питер, 2008. — 304 с. — ISBN 978-5-388-00184-9.
Топорков А. Л. Страшные истории и пародии на них // Школьный быт и фольклор. — Таллин, 1992. — Т. 1. — С. 86—99.
Трыкова О. Ю. Современный детский фольклор и его взаимодействие с художественной литературой. — М., Ярославль: Ярославский государственный педагогический университет имени К. Д. Ушинского, 1997. — 132 с. — 1500 экз. — ISBN 5-87555-043-0.
Чередникова М. П. Современная русская детская мифология в контексте фактов традиционной культуры и детской психологии. — Ульяновск: Лаборатория культурологии, 1995. — 256 с.
Чередникова М. П. «Голос детства из дальней дали…» (Игра, магия, миф в детской культуре) / Сост., науч. ред., прим., библ. указатель В. Ф. Шевченко. — М.: Лабиринт, 2002. — 224 с. — (Разыскания в области филологии, истории и традиционной культуры: Школа В. Я. Проппа). — 3000 экз. — ISBN 5-87604-012-6.
