кандидат історичних наук; тема дослідження «Культурні процеси в Донбасі в 1960—1990 роки ХХ століття» (Донецький державний університет, 1996)
доктор історичних наук; тема дослідження: «Жінки в історії української культури другої половини ХХ століття» (Донецький національний університет, 2003)
Стажування: IWM Institut für die Wissenschaften vom Menschen (2016)
Наукова діяльність
Розпочала свою наукову діяльність у 1993 році[4][5]:
Годинник і календар у підрадянській Україні 1920–1930-х років: механізми привласнення часу і хронотопу — Народна творчість та етнологія. — 2016. — № 4. — С. 16-31.[8]
Дискурс окупації як механізм осмислення російської агресії проти України // Нові сторінки історії Донбасу. — Збірник статей. Кн.25. — Вінниця, 2016. — С.71-99.[9]
«Моя мова — повільна, тягуча. Хай буде тягучою, як мед. Як пал південного вітру. Як молоко від корови. Як життя. Хіба я маю підбирати і прискорювати життя?»…
Література Олени Стяжкіної зростала від маленьких оповідань «про любов» до вбудування цієї любові у найважливіші питання сучасності — питання свободи, вибору, відповідальності, буття.
Країна. Війна. Любов: Донецький щоденник, уривки, Критика, ч. 1—2 (2015)[21]
2014: Хроника года. Блоги. Колонки. Дневники / Юрий Винничук, Евгений Гендин, Марк Гордиенко, Сергей Жадан, Александр Кабанов, Андрей Курков, Елена Стяжкина. Харьков: Фолио, 2015[22]
дипломантка міжнародного літературного конкурсу романів, п'єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» 2000 року за український переклад роману «Придбайте бубликів» (Україна)[27]
фіналістка літературної премії Івана Петровича Бєлкіна (повість року) 2012 року та лауреатка премії «Учительский Белкин» 2012 року за повість «Всё так» (Росія)[28][29]
лауреатка російського літературного конкурсу «Русская премия» в номінації «мала проза» 2014 року за цикл повістей «Один талант» (Росія)[30]
У квітні 2014 року письменниця з Донецька Олена Стяжкіна отримала в Москві престижну літературну нагороду для російськомовних авторів, які живуть за межами Росії. Приймаючи нагороду, вона висловила свою безкомпромісну позицію, заявивши зі сцени про свою любов до України та підкресливши, що «російська мова не потребує військового захисту»[37]. Крім того, вона зазначила, що «вбити Україну ні на сході, ні на півдні нікому не вдасться».[38]
Через кілька тижнів після цього Стяжкіна переїхала з окупованого Донецька до Києва. Її виступи на інтелектуальних та дискусійних платформах збирають великі аудиторії, інтерв'ю з нею цитують, а її думка має значний вплив.[39]
