Сумароков-Ельстон Михайло Миколайович

Сумароков-Ельстон Михайло Миколайович
Сумароков-Ельстон Михайло Миколайович
Народився	9 (21) листопада 1893 ; Ялта, Таврійська губернія, Російська імперія
Помер	3 липня 1970 (76 років) ; Лондон, Велика Британія
Поховання	Chiswick New Cemeteryd
Країна	Російська імперія
Діяльність	тенісист
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний університет
Рід	House of Sumarokovd
Батько	Граф Микола Феліксович Сумароков-Ельстон
Мати	Sofya Mikhaylovna von Koskulld
Діти	Sofia Soumarokoff-Elstond
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Граф Михайло Миколайович Сумароков-Ельстон (9 [21] листопада 1893 ^[3] ^[4], Ялта, Російська імперія - 3 липня 1970, Лондон, Велика Британія) — російський тенісист, учасник Літньої олімпіади 1912 року в Стокгольмі в складі російської збірної, 8-кратний чемпіон Росії з тенісу.

Біографія

Особисте життя

Онук першого графа Сумарокова-Ельстона, син графа Миколи Феліксовича Сумарокова-Ельстона і графині Софії Михайлівни Коскуль, двоюрідний брат князя Ф. Ф. Юсупова ^[5].

Закінчив Санкт-Петербурзький університет. У серпні 1914 року добровольцем пішов на фронт. З 1918 року перебував в еміграції. Спочатку жив на півдні Франції, в Ніцці, де став відомий як найсильніший майстер спорту. Грав в міксті з легендарною француженкою Сюзанн Ленглен. Потім жив у Лондоні, де і помер. Похований на Новому кладовищі Чизік (Chiswick New Cemetery) в Лондоні (Англія) в 1970 році.

Його дружина - графиня Наталія Миколаївна Сумарокова-Ельстон (уроджена Беллік). У Сумарокова-Ельстона є донька - графиня Софі Ланд, що проживає в Англії ^[6].

Спортивна кар'єра

Один з піонерів російського професійного тенісу. Найсильніший російський тенісист початку XX століття. Входив до складу Петроградського гуртка спортсменів. Разом з Олександром Аленіциним став першим російським тенісистом - учасником Олімпійських ігор 1912 року. Виступав з ним в парному розряді. За жеребом повинен був зустрітися з ним в одиночному розряді на відкритих кортах, але керівництво збірної вирішило в останній момент зняти Аленіцина з одиночного розряду. Сумароков-Ельстон без гри пройшов до другого кола, де в 4-х сетах переміг чемпіона Швеції Карла Сеттерваля. Але в наступному колі не зміг перемогти Оскара Крейцера, другу ракетку Німеччини.

Титули

8-кратний чемпіон Росії (в 1912 році Абсолютний чемпіон):
- в одиночному розряді ( 1910 - 1914 )
- парному розряді ( 1912 )
- змішаному розряді ( 1912 - 1913 )
Переможець перших в Росії змагань на критих кортах в одиночному і парному розрядах (1911).

Нагороди

У 2002 році одним з перших був введений до Зали російської тенісної слави в номінації Піонери вітчизняного тенісу ^[7] .
З 2003 року в Петербурзі на кортах петербурзького СК «Крестовський» проходить чемпіонат з тенісу «Меморіал графа М. Н. Сумарокова-Ельстона», присвячений пам'яті спортсмена ^[6].

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д Lundy D. R. The Peerage
d:Track:Q67129259 d:Track:Q21401824
↑ ^а ^б Roglo — 1997. — 10000000 екз.
d:Track:Q83365652
↑ О Сумарокове [Архівовано 24 червня 2021 у Wayback Machine.] // Мемориал графа М. Н. Сумарокова-Эльстона
↑ Фоменко Б.И. Рыцарь герба и ракетка. — Москва : NDM-MEDIA, 2004. — С. 15, 163. — ISBN 1-55321-110-3.
↑ Роспись третьей ветви потомков Кутузова от Елизаветы Михайловны Хитрово, урожденной Голенищевой-Кутузовой. Архів оригіналу за 28 червня 2021. Процитовано 19 червня 2021. [Архівовано 2021-06-28 у Wayback Machine.]
↑ ^а ^б Памяти великого теннисиста [Архівовано 5 червня 2013 у Wayback Machine.] Теннис-Эксперт.ru (проверено 29 августа 2008)
↑ В Петербурге создан Зал Российской Теннисной Славы [Архівовано 20 квітня 2013 у Wayback Machine.] // St.PetersburgOpen [Архівовано 15 червня 2006 у Wayback Machine.] 6 ноября 2002 года (проверено 29 августа 20089)

Посилання

Фоменко Б.И. Рыцарь герба и ракетки: Документальная повесть о великом русском теннисисте графе М. Н. Сумарокове-Эльстоне. — Москва : NDM-Media, 2004. — 174 с. — ISBN 1-5532-1110-3.
Біографія Сумарокова [Архівовано 17 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Музей Сучасного Спорту [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.]
сторінки історії^{[недоступне посилання з Апрель 2018]} // «Теніс +», № 3 за 2008 рік