Східногімалайські субальпійські хвойні ліси
Східногімалайські субальпійські хвойні ліси (ідентифікатор WWF: IM0501) — індомалайський екорегіон хвойних лісів помірної зони, розташований в Східних Гімалаях[en], на території Північно-Східної Індії, Непалу та Бутану[2]. ГеографіяЕкорегіон східногімалайських субальпійських хвойних лісів охоплює смугу гірських хвойних лісів, що ростуть на стрімких південних схилах Гімалаїв, переважно на висоті від 3000 до 4000 м над рівнем моря. Він простягається приблизно на 1300 км із заходу на схід, від Калі-Ґандакі[en] в Непалі через Сіккім та Бутан до долини річки Лохіт[en] на сході Аруначал-Прадешу. На більш низьких висотах екорегіон переходить у східногімалайські широколистяні ліси, а на більших висотах — у східногімалайські альпійські чагарники та луки. КліматВ межах екорегіону переважає високогірний субтропічний клімат. Середня температура влітку становить 20-25 °C, а взимку опускається ниже 0 °C. Середньорічна кількість опадів на заході екорегіону може досягати 3600 мм, а на сході — 4500 мм, більшість яких випадає з травня по вересень разом з мусонами, що надходять із Бенгальської затоки. ФлораОснову хвойних лісів екорегіону складають східногімалайські ялиці (Abies spectabilis), сіккімські модрини (Larix griffithii), гімалайські тсуґи (Tsuga dumosa), гімалайські яловці (Juniperus recurva) та чорні яловці (Juniperus indica). В підліску цих лісів росте гімалайська калина[en] (Viburnum grandiflorum), вузьколиста жимолость[sv] (Lonicera angustifolia), гімалайська береза (Betula utilis), чорний яловець (Juniperus indica), гімалайський яловець (Juniperus recurva), клен (Acer spp.) та горобина (Sorbus spp.). Також в підліску рясно цвітуть різноманітні рододендрони, зокрема Rhododendron hodgsonii[sv], R. barbatum[sv], R. campylocarpum[en], R. campanulatum[en], R. fulgens[en] та R. thomsonii[en]. Вздовж Гімалайського хребта із заходу на схід спостерігається зміна видів рододендронів, що сприяє загальному видовому різноманіттю екорегіону. Так, види, поширені в центральному Непалі, можуть бути відсутніими в лісах східного Бутану. На висоті від 2500 до 3000 м над рівнем моря у більш вологих районах переважає гімалайська тсуґа (Tsuga dumosa), яка також утворює змішані деревостани разом з ялицею. У більш сухих внутрішніх долинах ближче до Тибету зустрічається гімалайська сосна (Pinus wallichiana). Вона особливо поширена в регіоні Кхумбу на північному сході Непалу, де утворює окреме угруповання. На місцях нещодавніх пожеж зустрічаються чисті насадження гімалайської берези (Betula utilis), які з часом перетворюються у мішаний березово-ялицевий ліс. Важливим видом, що зустрічається у цьому типі лісів, є звичайний тис (Taxus baccata). Іншим лісовим угрупованням, яке зустрічається у цій субальпійській хвойній зоні, є ялівцевий ліс. Він поширений вздовж пласких внутрішніх річкових долин разом з вербою (Salix spp.) та сливою (Prunus spp.). ФаунаВ межах екорегіону зустрічається 89 видів ссавців та понад 200 видів птахів. Східногімалайські субальпійські хвойні ліси є перехідною зоною між індомалайською та палеарктичною зоогеографічними зонами, тому тут зустрічаються представники обох областей. Бенгальські тигри (Panthera tigris tigris) в регіоні поступаються місцем сніговим барсам (Panthera uncia), а індійського замбара (Rusa unicolor) змінюють блакитні нахури (Pseudois nayaur). Серед рідкісних ссавців, поширених в екорегіоні, слід відзначити бутанського такіна[en] (Budorcas taxicolor whitei), гімалайського серау (Capricornis sumatraensis thar), гімалайського тара (Hemitragus jemlahicus), гімалайського ведмедя (Ursus thibetanus laniger), гірського куона (Cuon alpinus) та пістряву політуху (Hylopetes alboniger). Характерними представниками екорегіону є червоні панди (Ailurus fulgens) та рудочереві кабарги (Moschus chrysogaster), які хоча і не є ендеміками регіону, однак віддають перевагу зрілим ялицевим лісам. Червоні панди зустрічаються в підліску ялицевих лісів, де ростуть гімалайські бамбуки[en] (Himalayacalamus spp.). Серед майже ендемічних ссавців, поширених в екорегіоні, слід відзначити велетенську політуху Ходжсона (Petaurista magnificus), бутанську велетенську політуху (Petaurista nobilis) та білощокого макаку (Macaca leucogenys). Ендеміком екорегіону є гімалайський житник (Apodemus gurkha), поширений в лісах Непалу. В підліску хвойних лісів регіону зустрічаються різноманітні фазани, зокрема ітагіни (Ithaginis cruentus), білогузі монали (Lophophorus sclateri), тибетські фазани-вухані (Crossoptilon harmani), сірогруді трагопани (Tragopan blythii) та трагопани-сатири (Tragopan satyra). Ці птахи, разом з деякими іншими видами, такими як рожевохвості трогони (Harpactes wardi), зустрічаються лише у зрілих лісах з великою кількістю старих дерев, отже, можуть вважатися індикаторами цілісності природного середовища та заслуговують на особливу увагу природоохоронців. Серед рідкісних хижих птахів, поширених в екорегіоні, слід відзначити ягнятника (Gypaetus barbatus) та кумая (Gyps himalayensis). Також в екорегіоні зустрічається багато майже ендемічних птахів, серед яких слід відзначити рудогруду куріпку (Arborophila mandellii), жовтогорлого кундика (Tetraophasis szechenyii), непальську сибію (Actinodura nipalensis), бутанську фульвету (Alcippe ludlowi), непальську тимелію-куцохвоста (Pnoepyga immaculata) та китайського папугу (Psittacula derbiana). Екорегіон східногімалайських субальпійських хвойних лісів відіграє важливу роль у підтримці висотного зв'язку між різними типами природних середовищ, які загалом складають більшу гімалайську екосистему. Багато ссавців та птахів Східних Гімалаїв здійснюють сезонні висотні міграції[en] і залежать від збереження різних екорегіонів, поширених на стрімких гірських схилах на різній висоті, їх безперервного сполучення та недоторканості різних природних середовищ. Якщо рослинний покрив будь-якого зі східногімалайських екорегіонів, від саван та луків Тераї-Дуару в передгір'ях через широколистяні та хвойні ліси до альпійських луків у високогір'ях, буде втрачено, або він буде значно деградований, процеси висотної міграції будуть порушені. ЗбереженняОцінка 2017 року показала, що 10 132 км², або 37 % екорегіону, є заповідними територіями[1]. Природоохоронні території включають: Аннапурський природний заповідник, Національний парк Лангтанг та Національний парк Макалу-Барун в Непалі, Національний парк Канченджанґа, Національний парк Намдапха[en] та Національний парк Сінгаліла[en] в Індії, а також Природний заповідник Сактенг[en], Національний парк імені Джігме Дорджі[en] та Національний парк імені Джігме Сінг'є Вангчука[en] в Бутані. Примітки
Посилання |
||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
