Східнонімецько-югославські відносини
![]() Східнонімецько-югославські відносини — історичні двосторонні відносини між колишньою Німецькою Демократичною Республікою та колишньою Федеративною Народною Республікою Югославія/Соціалістичною Федеративною Республікою Югославія. ІсторіяЮгославія визнала Німецьку Демократичну Республіку 15 жовтня 1957 року.[1] Рішення про визнання Східної Німеччини підштовхнуло Західну Німеччину вперше в історії вжити доктрину Гальштейна, обмеживши взаємини з Югославією майже виключно галуззю економіки на одинадцять років (до 1968) аж до початку дії Ostpolitik.[2][3] Водночас громадяни Югославії були однією з найбільших груп «гастарбайтерів». Значно менша югославська громада жила в Східному Берліні, здебільшого як представники дипломатичного та економічного співробітництва.[4] Югославія визнала Східну Німеччину в рамках своїх зусиль на поліпшення відносин із Радянським Союзом після розколу Тіто-Сталіна 1948 року. На додачу, Югославія 1955 року підписала Белградську декларацію, після чого словесно підтримала радянське вторгнення 1956 року в Угорську Народну Республіку. Ця підтримка змінилася на діаметрально протилежне рішуче протистояння офіційного Белграда вторгненню держав Варшавського договору в Чехословаччину в 1968 році, що привело до повторного зближення між Югославією та Західним блоком. Під час офіційного візиту до Народної Республіки Болгарія у вересні 1964 року (здійснювався поїздом) голова Державної ради НДР Вальтер Ульбріхт неофіційно відвідав Белград, де зустрівся з президентом Югославії Йосипом Броз Тіто.[3] На відміну від країн Східного блоку, югославське Управління державної безпеки ніколи не розвивало істотної співпраці зі східнонімецькою Штазі через постійний ідеологічний та політичний антагонізм між Белградом і Східним Берліном.[4] Див. також
Примітки
Додаткова література
|
Portal di Ensiklopedia Dunia