Сіверські клейноди«Сіверські клейноди» — академічний ансамбль пісні і танцю Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів і концертних програм, розпочав свою діяльність в жовтні 2002 року. Художній керівник та головний диригент Андрій Лоєвець (з 2023 року). До 2023 року посаду художнього керівника займав Сергій Вовк. ІсторіяАнсамбль засновано наприкінці 2002 року. До складу ансамблю ввійшли хорова, оркестрова та хореографічна група, які загалом налічували 57 осіб. У 2008 році отримав звання «академічного»[1]. Виступи на подіях24 травня 2008 року ансамбль виступав на VI Всеукраїнській виставці сільського зеленого туризму. У 2010 році виступав на фестивалі Трипільське коло. В 2012 році створено дитячу мистецьку студію (ДМС) при академічному ансамблі пісні і танцю «Сіверські клейноди». ТворчістьАнсамбль відомий інноваційним підходом до представлення народного мистецтва — пісень та танців. Мистецтвознавці підкреслюють високу автентичність його вистав, що спирається на етнографічні дослідження[2]. Основу репертуару колективу складають народні пісні Сіверщини. Задля їх підготовки колектив здійснює етнографічно-пошукову роботу. Лише за перші 10 років діяльності ансамбль включив до своєї програми 40 місцевих народних пісень. Крім того, було розроблено 15 вокально-хореографічних композицій, 12 хореографічних картин, 22 композиції оркестрової групи, 6 концертних програм. Загалом керівник ансамблю Сергій Вовк спрямовував роботу на театралізацію хорової та хореографічної програми. Ансамбль звертається і до козацької тематики В. Вітковський поставив танець «Сіверська старшина», де через металічний брязкіт підошв і бубнів передав спілкування козацької старшини. У вокально-хореографічній композиції «За нашою границею» використав прийоми пластики танцю-модерн для передачі прощання жінок з козаками[3]. Колективом ансамблю підготовано аудіоальбом «Душа Сіверщини», уперше презентований 2018 року, який охоплює народні пісні Чернігівщини[4]. НагородиХорова група
Хореографічна група
Інструментальна група
Примітки
Джерела
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia