Сіді аль-Аячі

Сіді аль-Аячі
Сіді аль-Аячі
араб. محمد بن أحمد العياشي
Народився	1563
Помер	1641 ; Сале, Марокко
Країна	Марокко
Діяльність	політик
Знання мов	арабська і Q6815842?
	; ; ;

Сіді Мухаммад аль-Аячі (араб. محمد بن أحمد المالكي الزياني العياشي, ?- 30 квітня 1641) — марокканський марабут, джихадист і військовий лідер^[1], один з очільників піратської Республіки Сале. Також відомий під прізвиськом «Святий з Сале».

Біографія

Вважається, що Сіді Мухаммад аль-Аячі походив з арабського племені Бені Малек з регіону Гарб в Марокко.

Губернатор Аземмура

Після смерті султана Ахмада аль-Мансура в 1603 році, в Марокканському султанаті розпочалась тривала боротьба за владу між декількома його спадкоємцями та іншими претендентами на трон і країна поступово стало впадати в стан анархії, а султанська влада суттєво ослабла^[2]. Зануренням Марокко в стан затяжної громадянської війни, скористалась Іспанія, яка в 1610 році захопила місто Лараче, а в 1614 році місто Аль-Мамура^[3]. У свою чергу східні території Марокко до міста Таза захопив османський Алжирський еялет. Султан Зідан Абу Маалі, що двічи втрачав владу над країною, призначив Сіді аль-Аячі губернатором (каїдом) Аземмура^[4]. Проте очевидна нездатність султана захистити країну від іноземних загарбників-християн призвела до того, що Сіді аль-Аячі самостійно оголосив джихад нападникам і почав власні військові дії проти Іспанії.

Захоплення влади в Республіці Сале

9 квітня 1627 року в Марракеші стався землетрус, а 21 квітня пройшов град розміром з яйце, деякі з яких пробили стелі наметів. Ці події вважали поганою ознакою, які спровокували заворушення. У квітні 1627 року Сіді аль-Аячі підняв повстання проти Ахмада аль-Мансура і захопив владу в напівнезалежній піратській республіці Сале, яка з 1624 року існувала в портових містах Сале і Нове Сале (сучасний Рабат) по обох берегах гирла річки Бу-Регрег. Через ускладнення політичної ситуації, Нове Сале покинув її перший губернатор і адмірад її флоту голандський ренегат Ян Янсзон (Мурат-реїс молодший) і Сіді аль-Аячі перетворив напівнезалежну до того республіку на повністю незалежну державу, яка відмовилась сплачувати данину султану^[2].

Сам термін «Сале» в ті часи служив для назви співтовариства, утвореного трьома містами. Крім власне Старого Сале (сучасне Сале), до складу республіки входили Нове Сале (Рабат) і Касба Удая. Старе Сале на чолі з Сіді аль-Аячі на правому березі річки залишалось переважно традиціоналістським містом з корінним арабським та єврейським населенням і ісламськими школами, яким керували релігійні марабути, тоді як Нове Сале і Касба на лівому березі Бу-Регрег були піратським осередком, населення якого складалось з іспанських морисків і європейських ренегатів та шукачів пригод усіх мастей. Через культурну і мовну різницю, відносини між трьома містами всередині Республіки Сале були непрості і часто напружені.

Вже через місяць, у травні 1627 року британський дипломат Джон Гаррісон уклав договір із Сіді аль-Аячі^[2]. Голландці також надали рішучу підтримку Сіді аль-Аячі, постачаючи йому зброю^[4]. Аль-Аячі посилає своїх представників (ймовірно, европейців-ренегатів) до двору короля Англії Карла I — Мохаммеда бен Саїда (Лопес де Запар) у 1627 році, Ахмеда Нараваеса в тому ж році та Мохаммеда Клафішу в 1629 році 8 . Таким чином піратська республіка Сале отримала визнання низки європейських держав і у старому кварталі сучасного Рабата до сьогодні збереглася «Вулиця Консулів», де в часи республіки Селе розміщувалися дипломатичні представництва Англії, Франції та Нідерландів^[5].

В своєму джихаді проти іспанських загарбників Сіді аль-Аячі, вочевидь, міг спиратись на піратів Республіки Сале і залучати їх до військових дій, зокрема не лише марокканських маврів, але й морисків та англійців^[3]. Йому вдалося знову захопити у іспанців Аль-Мамуру, хоча й тимчасово, і поширити свою владу аж до Тази^[3].

У 1631 році війська Сіді аль-Аяші завдали важкої поразки іспанському гарнізону Лараша, на який вони влаштували засідку, убивши в підсумку 600 іспанців^[6].

1636 року султаном став саадит Мухаммад аш-Шейх і економічна, а особливо фінансова криза в Марокко призвела до того, що в центрі та півночі держави поширилися повстання різних берберських племен, завії (суфійського братства) з міста Діла та марабутів інших релігійних напрямків.

Нескінченні війни і зміни союзів між протибрчими сторонами в Марокко дозволяли Республіці Сале залишатись незалежною, але поступово представники кожної із ворогуючих сторін стали звертати на Сале свої погляди.

Конфлікт з завією Діли

1637 року титул шейха завії (суфійського братства) Діли успадкував Мухаммед аль-Хадж. На чолі завії Діли Мухаммед аль-Хадж почав захоплювати значні території на півночі Марокко. Він встановив свою владу над берберами долини річки Мулуя, зайняв провінцію Тадела, 26 жовтня 1638 року у битві біля Ваді'л-Абід завдав поразки султану, в 1640 року став володарем Мекнеса.

В 1640 році в Республіці Сале виник конфлікт між марабутами на чолі з Сіді аль-Аячи з Сале і андалузськими морисками з Нового Сале. Муджахири завії Діли спробували втрутились в цей конфлікт, але перша кампанія була невдалою для війська Діли. Проте вже в квітні 1641 року війську завії Діли вдалось завдати поразки Республіці Сале і нав'язати їй свою релігійну гегемонію^[7]. Після цього Сіді аль-Аячі вигнали з міста, а 30 квітня 1641 його було вбито^[4]^[8]^[9].

Республіка Сале після смерті Сіді аль-Аячі

Під владою завії Діли Республіка Сале зберігла свою автономію, але була змушена сплачувати Ділаїтам данину і вони призначили свого каїда (губернатора). Підпорядкування Республіки Сале надало Мухаммеду аль-Хаджу флот та постійну данину зі здобичі від піратських нападів. 1643 року Мухаммед аль-Хадж приборкав в Сале повстання андалузських морисків, що намагалися отримати допомогу від османів та Саадитів. 1659 року, після смерті останнього саадитського султана Ахмада II Мухаммед аль-Хадж оголосив себе новим султаном Марокко.

У 1666 році альтернативним султаном оголосив себе Мулай ар-Рашид з династії Алавітів, який 1667 року захопив Фес і розпочав війну з військами Діли. Під час цієї війни він захопив міста Нове Сале і Сале та поклав край незалежності республіки. 18 червня в битві біля Батн-аль-Румман (Середній Атлас) Мулай ар-Рашид завдав армії Діли нищівної поразки^[10] та об'єднав усю територію Марокко під своєю владою, після чого республіка Сале остаточно припинила своє існування.

Примітки

↑ Sato (2012). Islamic Urbanism. Hoboken, New Jersey: Taylor and Francis. с. 77. ISBN 978-1-136-16952-6.
↑ ^а ^б ^в Andrews, Kenneth R. (26 квітня 1991). Ships, Money and Politics: Seafaring and Naval Enterprise in the Reign of Charles I (англ.). CUP Archive. ISBN 978-0-521-40116-6.
↑ ^а ^б ^в Holt, Peter Malcolm; Lambton, Ann K. S.; Lewis, Bernard (1977). The Cambridge History of Islam (англ.). Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-29137-8.
↑ ^а ^б ^в Hirschberg, Joachim W. (Hayyim Ze'er). Bashan, Eliezer (ред.). A history of the Jews in North Africa: From the Ottoman conquests to the present time (вид. second). Leiden: E J Brill. с. 234. ISBN 978-90-04-06295-5.
↑ Coindreau (2006), p. 45
↑ Henry de Castries (1911), p. 195
↑ «Class/social stratification in Islam», History and underdevelopment in Morocco, p. 43, Retrieved 30 September 2009.
↑ Coindreau, Roger (2006). Les corsaires de Salé (фр.). Eddif. с. 52. ISBN 9789981896765.
↑ Peyron, Michael (1995). Dila'. У Camps, Gabriel (ред.). Encyclopédie berbère. Aix-en-Provence: Edisud. ISBN 978-2857448082.
↑ Roger Coindreau, 2006, p. 53

Джерела

Henry de Castries, "Les sources inédites de l'histoire du Maroc. Archives et bibliothèques de France. Tome III., E. Leroux, 1911, 771 p. (фр.)
Mouna Hachim, "Dictionnaire des noms de famille du Maroc, Casablanca, Le Fennec, 2012 [détail de l’édition], p. 70 (фр.)
Leïla Maziane (préf. André Zysberg), "Salé et ses corsaires, 1666—1727 : Un port de course marocain au xviie siècle, Mont-Saint-Aignan/Caen, Publications des universités de Rouen et du Havre/Presses universitaires de Caen, 2007, 362 p. (ISBN 978-2-84133-282-3)
Roger Coindreau (préf. Mohamed Zniber), "Les Corsaires de Salé, La Croisée des chemins, 2006, 2e éd. (1re éd. 1948) (фр.)
Robert Chastel, «Les corsaires du Bou Regreg: de la naissance à la fin de la course», dans Rabat-Salé: Vingt siècles de l'oued Bou Regreg, Rabat, La Porte, 1994 (ISBN 9981-889-07-5), p. 75-94 (фр.)
Louis Mougin, «Remarques sur les débuts du marabout Al-'Ayyâchî (1563—1641)», Revue de l'Occident musulman et de la Méditerranée, no 18,‎ 1974, p. 119—124 (фр.)