Сімонія Нодарі Олександрович
Симонія Нодарі Олександрович (30 січня 1932, Тифліс, Грузинська РСР — 29 грудня 2019) — російський політолог, вчений-сходознавець, академік і радник Російської академії наук (РАН), член Президії РАН, доктор історичних і політичних наук, кандидат економічних наук, професор[3][4]. Професор кафедри енергетичних і сировинних ринків факультету світової економіки та світової політики російського Національного дослідного університету «Вища школа економіки»[5]. БіографіяНародився Нодарі Олександрович 30 грудня 1932 року в Грузії, у місті Тбілісі[6]. У 1950—1954 роках навчався в московському Інституті сходознавства. 1955 року закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин (МДІМВ) Міністерства зовнішніх справ СРСР[5]. 1958 року закінчив навчання в аспірантурі МДІМВ[5]. 1959 року присвоєно науковий ступінь кандидата економічних наук[5]. З 1958 по 1988 роки працював у рідному Інституті сходознавства АН СРСР:
Одночасно, з 1969 по 1987 роки працював у Інституті суспільних наук при ЦК КПРС у Москві. Спочатку доцентом, а з 1980 року професором політичних наук. У 1969—1979 роках працював запрошеним професором Новосибірського університету[5]. З 1974 року — доктор історичних наук[5]. 1982 року обрано член-кореспондентом академії наук СРСР[5]. У 1988—2000 роках працював заступником директора Інституту світової економіки і міжнародних відносин (ІСЕМВ) РАН[5]. З 2000 по 2006 роки — директор інституту[5]. За сумісництвом обіймав посаду директора Центру порівняльних досліджень Росії та країн третього світу[5]. З 1998 року академік-секретар відділення міжнародних відносин, член Президії РАН. Від 1985 року Нодарі Олександрович брав участь у семінарах та читанні лекцій з внутрішньої і зовнішньої політики Росії в Інституті миру (США), Фонду Карнеґі за міжнародний мир, університетах Меріленду (запрошений професор з 1987 року), Принстона, Брауна, Джонса Гопкінса (проект 1994 року з проблем Росії та країн СНД), Колумбійському, Вашингтонському, Нью-Мексико[5]. Брав участь у симпозіумах і конференціях з проблем безпеки: російсько-японських від 1982 року; тристоронніх (США, Росія, Японія) конференціях з проблем безпеки в азійському регіоні 1994—1995 років. З 15 грудня 1990 року — член-кореспондент академії наук СРСР, відділення проблем світової економіки і міжнародних відносин; з 29 травня 1997 року — дійсний член РАН[6]. З 1990 по 1993 роки — віце-президент Європейської асоціації інститутів розвитку (EADI). З листопада 1991 по січень 1992 років працював запрошеним професором Школи міжнародної політики, економіки та бізнесу університету Айома Гаукін у Токіо[5]. З лютого 1992 року — член Наукової ради Міністерства закордонних справ РФ. З 1993 по 1996 роки — учасник дослідницького проекту з проблем безпеки в Росії та Азійсько-Тихоокеанському регіоні, Горбачов-Фонду. З травня 1996 року по березень 1997 — запрошений професор Слов'янського дослідного центру університету Хоккайдо в Саппоро[5]. З квітня по вересень 1997 року — запрошений професор Лондонської школи економіки і політики[5]. Вільно володіє англійською, знає індонезійську та китайську мови[5]. Громадська діяльністьЗ 1994 по 1996 роки — член Наукової ради при Раді безпеки РФ[5]. З вересня 2000 року — член міжвідомчої комісії з міжнародних відносин Ради безпеки РФ[5]. З грудня 2001 по травень 2006 року — спеціальний представник президента Російської Федерації у зв'язках з лідерами африканських держав в рамках G8. Брав участь у зустрічах лідерів Великої вісімки 2002 року в Кананаскісі (Канада), 2003 року в Евіані (Франція), 2004 року в Сі-Айленді (США), 2005 року в Гленіглісі (Велика Британія). З січня 2009 року по липень 2010 — член Керівного комітету РФ від міжнародної неурядової організації Управління швидкими змінами в Арктиці. Член редакційних колегій журналів «Світова економіка і міжнародні відносини», «Схід». Наукові праціОсновні напрямки наукових досліджень Сімонії Нодарі: СРСР і країни третього світу, історія і політика Росії від Середніх століть до сучасності, соціально-економічний розвиток сучасної Росії, міжнародний комуністичний рух, міжнародний національно-визвольний рух[5][6]. За роки наукових досліджень Нодарі Олександровичем було видано 17 книг і сотні статей та окремих авторських розділів у колективних працях. Багато його робіт були переведені на європейські та східні мови. Найбільш відомі теоретичні роботи:
Обрані наукові публікації:
Учні та аспіранти
Нагороди та відзнакиПриміткиЛітература
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
