Сім вершин![]() ![]() Деналі (6168 м) ![]() Монблан (4810 м) ![]() Ельбрус (5642 м) ![]() Еверест (8848 м) ![]() Кіліманджаро (5895 м) ![]() Аконкагуа (6961 м) ![]() Вінсон (4892 м) ![]() Косцюшко (2228 м) ![]() Пунчак-Джая (4884 м) Мапа «Семи вершин» (насправді дев'яти, залежно від визначення)
«Клуб семи вершин»![]() Північна сторона Евересту Сходження на найвищі вершини всіх континентів розглядається як альпіністський виклик і зараховує учасників цих сходжень у неформальне об'єднання альпіністів — «Клуб семи вершин». В альпіністських колах існує два списки найвищих вершин континентів: «Список Басса» і «Список Месснера». Першим альпіністом, який сходженням 30 квітня 1985 року на Еверест підкорив сім найвищих вершин континентів став американець Річард Басс — започаткував список свого імені — «Список Басса».[в 1][1] Через рік, канадський фотограф і альпініст Патрік Морров[en], доповнив перелік із семи вершин, піднявшись 7 травня 1986 року на найвищу гору Австралії і Океанії Пунчак-Джая — започаткував список названий іменем легендарного італійського альпініста Райнгольда Месснера — «Список Месснера»,[в 2][2] він же був першим альпіністом, хто підкорив найвищі вершини за обома списками. Гора Аконкагуа Престижнішим варіантом програми 7 вершин визнається «Список Месснера». За даними альпіністського сайту,[3] на якому ведеться статистика сходжень, станом на грудень 2011 року 235 альпіністів, в тому числі 33 жінки, повністю завершили цю програму, першою з яких була японка Табеї Дзюнко,[4] 348 спортсменів піднялися на всі 7 вершин хоча б по одному із варіантів,[4] 122 альпіністи виконали обидва варіанти програми 7 вершин.[4] В даний час все більше число людей з різних країн світу прагнуть зійти на найвищі вершини всіх континентів Землі. ![]() Гора Деналі з північного сходу У вересні 2002 року, піднявшись на вершину Карстенс, був зарахований у «Клуб семи вершин» 34-річний американець Ерік Вейхенмейєр. Він — єдиний альпініст, який не бачив жодної із вершин, на яку піднімався, тому що сліпий. Ерік стоїть 103 у списку підкорювачів, включаючи обидва варіанти: Карстенса і Костюшко.[5][6] На початку грудня 2006 року словенець Даво Карнічар[en] після лижного спуску із Масиву Вінсон, став першою людиною, яка спустилася на лижах із всіх семи вершин континентів планети.[4][7] Найстарішою людиною, що піднялася на всі 7 вершин по варіанту Карстенса, став японець Такао Араима, який 18 лютого 2010 року підкорив Кіліманджаро у віці 74 роки.[4][8] Наймолодшою людиною, що піднялася на всі 7 вершин за обома варіантами, став американець Джордан Ромеро, 24 грудня 2011 року у віці 15 років, він піднявся на найвищу вершину Антарктиди Масив Вінсон.[4][9][10][11] Список Басса і Месснера![]() ![]() Північна сторона Ельбрусу
![]() Варіанти списківАвстраліяНайвища вершина континентальної Австралії — гора Косцюшко (2228 м). Якщо ж розглядати всю Австралійську плиту, найвищою точкою виявиться Пунчак-Джая (4884 м) на острові Нова Гвінея. ЄвропаВ залежності від різних визначень кордонів європейського континенту, кавказьку вершину Ельбрус (5642 м) відносять чи не відносять до Європи. В іншому випадку, найвищою точкою Європи вважається Монблан (4810 м) в Альпах. Сім других вершин![]() Сім других вершин Крім списку «Сім вершин», існує список «Сім других вершин» (англ. Seven Second Summits).
∗ Інколи другою вершиною Австралії і Океанії вважають гору Пунчак-Трикора (4750 м) на острові Нова Гвінея в горах Маоке, це пояснюється тим, що гірські вершини тут мало вивчені і остаточні висоти при детальних вимірах можуть змінитися. В залежності від різних визначень кордонів європейського континенту, кавказьку вершину Дихтау (5204 м) інколи не відносять до Європи. В цьому випадку, найвищою другою вершиною Європи буде Монблан-де-Курмайор (4748 м) в Альпах. Якщо цю вершину віднести до масиву Монблан, то такою вершиною буде Дюфур (4634 м) гірського масиву Монте-Роза в Пеннінських Альпах. 3 січня 2012 року італієць Ганс Каммерландер[en] став першою людиною, яка піднялася на всі вершини цього списку.[12] [13] Порівняння вершинДив. такожВиноскиМонблан і озеро Пассі
Примітки![]()
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia