Сіренко Володимир Іванович
Володи́мир Іва́нович Сіре́нко (7 грудня 1931 — 8 травня 2015) — український поет, прозаїк, правозахисник та дисидент.[1] БіографіяНародився 7 грудня 1931 році в селі Новопетрівка Бердянського району Запорізької області. У 1954 році закінчив філологічний факультет Дніпропетровського державного університету (ДДУ). Володимир Сіренко почав писати вірші ще в дитинстві. Його вірші публікувала міська газета «Дзержинець». Працював на металургійному заводі, кореспондентом у бердянській газеті «Більшовицька зірка», на обласному телебаченні. Сіренко став активним оборонцем української мови, борцем проти національного гноблення свого народу. Зазнав гонінь органів КДБ за націоналістичні погляди. 1985 — репресований органами КДБ, перестали друкувати твори.[1][2][3] У лютому 1968 р., коли Олеся Гончара критикували за роман «Собор», Сіренко написав листа на підтримку письменника, за що позбувся роботи.[2] 1986 — реабілітований за відсутністю складу злочину. Володимир Сіренко — член Національної спілки письменників України, лауреат літературної премії «Благовіст» за книгу «Велика зона злочинного режиму» , кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня.[1] ТворчістьАвтор поетичних збірок:
Книг прози:
Редактор і упорядник поетичної антології «Весняній цвіт» (поети Кам'янського). Публікується в українській періодиці, окремі вірші — в газетах Канади, США, Австралії, Чехії, Ізраїлю.[1] Вшанування пам'ятіУ Кам'янському на честь поета названа вулиця Володимира Сіренка[4]. Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia