Сітяєв Юрій Миколайович
Ю́рій Микола́йович Сітя́єв (3 лютого 1977, м. Донецьк, Українська РСР — 23 травня 2014, с. Золотий Колодязь, Добропільський район, Донецька область, Україна) — український військовослужбовець, миротворець, десантник, танкіст, старший солдат Збройних сил України. Учасник російсько-української війни. Позивний «Сітяй». ЖиттєписЮрій Сітяєв народився в Донецьку. З дитячих років проживав у місті Кобеляки на Полтавщині. 1991 року закінчив 8 класів середньої школи №2 міста Кобеляки, 1995 року — Кобеляцьке професійно-технічне училище. Того ж року був призваний на військову службу в аеромобільні війська. В 1996—1997 роках у званні старшого солдата брав участь в обмеженому контингенті миротворчих сил в Югославії на посаді старшого механіка-водія танку Т-64Б. Після демобілізації повернувся в Кобеляки. 2 квітня 2014 року призваний на військову службу за частковою мобілізацією як доброволець. Юрій Сітяєв сам прийшов до війсккомату, як він сказав матері, — щоб не було соромно перед пам'яттю діда, інваліда Великої вітчизняної війни. Старший солдат, механік-водій танка 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч А1302, Черкаське. З травня брав участь в антитерористичній операції на посиленні блокпостів у Добропільському районі Донецької області. Загинув 23 травня 2014 року від кулі снайпера під час нападу терористів на блокпост поблизу села Золотий Колодязь на трасі Добропілля — Краматорськ. За розповідями товаришів по службі, у той день близько 15:00 на блокпост під'їхав автомобіль патрульно-постової служби та інкасаторський мікроавтобус. В цей час українські бійці укріплювали свої позиції. З автомобілів вийшли озброєні чоловіки й кинули шумові гранати, а потім відкрили прямий вогонь. Старші солдати Юрій Сітяєв та Андрій Абросімов, як найбільш досвідчені, першими вступили у бій. Вони прийняли удар на себе й загинули від кульових поранень, ще два військовослужбовці дістали поранень, але атаку було відбито. Важкопоранений старший сержант Андрій Дерило помер 9 червня у київському шпиталі. Терористи застосували таку ж саму тактику, як і напередодні під час нападу на блокпост 51-ї бригади поблизу Волновахи. 26 травня Юрія поховали на міському кладовищі в Кобеляках. Залишились мати Тетяна Петрівна Опришко, батько Микола, молодший брат Роман, сестра Наталя, яка мешкає у Москві, та 17-річна донька Аліна. Нагороди та звання19 липня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[1]. Рішенням 40-ї сесії Кобеляцької районної ради 6-го скликання від 08.09.2015 № 17 присвоєне звання «Почесний громадянин Кобеляцького району» (посмертно)[2]. Рішенням Полтавської обласної ради нагороджений відзнакою «За вірність народу України» І ступеня (посмертно): на визнання вагомих особистих заслуг перед Полтавщиною та Україною занесений до Книги Пошани Полтавської обласної ради. Вшанування пам'ятіУ вересні 2014 року Кобеляцька міська рада ухвалила рішення пойменувати один із провулків міста на честь Юрія Сітяєва[3]. 14 жовтня 2015 року в місті Кобеляки на фасаді загальноосвітньої школи № 2 імені Олеся Гончара по вулиці Шевченка, 34/37, де навчався Юрій Сітяєв, відкрито меморіальну дошку на його честь[4]. 23 травня 2016 року біля села Золотий Колодязь на місці колишнього блокпоста відкрито пам'ятний знак на честь трьох загиблих бійців 93-ї механізованої бригади, серед яких ім'я старшого солдата Юрія Сітяєва[5]. Примітки
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
