Танагра-жалібниця золоточуба

?

Самець золоточубої танагри-жалібниці

Самиця золоточубої танагри-жалібниці

Охоронний статус

Найменший ризик (МСОП 3.1)^[1]

Біологічна класифікація

Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Птахи (Aves)
Ряд:	Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина:	Саякові (Thraupidae)
Рід:	Танагра-жалібниця (Tachyphonus)
Вид:	Танагра-жалібниця золоточуба

Біноміальна назва

Tachyphonus surinamus
(Linnaeus, 1766)

Ареал виду

Підвиди

(Див. текст)

Синоніми

Turdus surinamus Linnaeus, 1766
Lanio surinamus (Linnaeus, 1766)
Maschalethraupis surinama (Linnaeus, 1766)

Посилання

Вікісховище:	Tachyphonus surinamus
Віківиди:	Tachyphonus surinamus
EOL:	1052891
ITIS:	563274
NCBI:	62251

Тана́гра-жалібни́ця золоточуба^[2] (Tachyphonus surinamus) — вид горобцеподібних птахів родини саякових (Thraupidae). Мешкає в Амазонії та на Гвіанському нагір'ї.

Опис

Довжина птаха становить 15,5-17 см, вага 15-27 г. Виду притаманний статевий диморфізм. Самці мають переважно чорне забарвлення, на голові у них малопомітна іржаста пляма, надхвістя оранжеве, на крилах білі смуги. У самиць верхня частина тіла оливкова, нижня частина тіла жовтувата, живіт більш яскравий, голова сірувата.

Таксономія

В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис золоточубої танагри-жалібниці до своєї книги "Ornithologie", описавши птаха за зразком з Суринаму. Він використав французьку назву Le merle de Surinam та латинську назву Merula surinamensis^[3]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури^[4]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї «Systema Naturae», він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном^[4]. Одним з цих видів була золоточуба танагра-жалібниця, для якої Лінней придумав біномінальну назву Turdus surinamus^[5]. Пізніше вид був переведений до роду Танагра-жалібниця (Tachyphonus), введеного французьким орнітологом Луї Жаном П'єром В'єйо у 1816 році^[6].

Молекулярно-філогенетичні дослідження показали, що золоточуба танагра-жалібниця є слабо спорідненою з рештою представників роду^[7]^[8]. Було запропоновано виділити її у новостворений монотиповий рід Maschalethrupis, однак Південноамериканський класифікаційний комітет Американського орнітологічного товариства (AOS) не підтримав цю таксономічну зміну^[9]^[10].

Підвиди

Виділяють чотири підвиди:^[11]

T. s. surinamus (Linnaeus, 1766) — схід і південь Венесуели, Гвіана і північ Бразильської Амазонії (на північ від Амазонки);
T. s. brevipes Lafresnaye, 1846 — схід Колумбії, південь Венесуели, схід Еквадору, північний схід Перу і північний захід Бразильської Амазонії;
T. s. napensis Lawrence, 1864 — схід Перу (на південь від Амазонки) і північний захід Бразилії;
T. s. insignis Hellmayr, 1906 — південь Бразильської Амазонії (на південь від Амазонки, від нижньої течії Мадейри до Пари).

Поширення і екологія

Золоточубі танагри-жалібниці мешкають в Колумбії, Еквадорі, Перу, Бразилії, Венесуелі, Гаяні, Суринамі і Французькій Гвіані. Вони живуть в нижньому ярусі вологих рівнинних тропічних лісів та на узліссях. Зустрічаються на висоті до 700 м над рівнем моря.

Примітки

↑ BirdLife International (2016). Tachyphonus surinamus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 22 жовтня 2022
↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
↑ Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode contenant la division des oiseaux en ordres, sections, genres, especes & leurs variétés (French та Latin) . Т. Supplement. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 46—47, Plate 3 fig 1.
↑ ^а ^б Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335. hdl:2246/678. Процитовано 25 грудня 2021.
↑ Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 297.
↑ Vieillot, Louis Jean Pierre (1816). Analyse d'une Nouvelle Ornithologie Élémentaire (French) . Paris: Deterville/self. с. 33.
↑ Burns, K.J.; Shultz, A.J.; Title, P.O.; Mason, N.A.; Barker, F.K.; Klicka, J.; Lanyon, S.M.; Lovette, I.J. (2014). Phylogenetics and diversification of tanagers (Passeriformes: Thraupidae), the largest radiation of Neotropical songbirds. Molecular Phylogenetics and Evolution. 75: 41—77. doi:10.1016/j.ympev.2014.02.006.
↑ Barker, F.K.; Burns, K.J.; Klicka, J.; Lanyon, S.M.; Lovette, I.J. (2015). New insights into New World biogeography: An integrated view from the phylogeny of blackbirds, cardinals, sparrows, tanagers, warblers, and allies. Auk. 132 (2): 333—348. doi:10.1642/AUK-14-110.1.
↑ Burns, K.J.; Unitt, P.; Mason, N.A. (2016). A genus-level classification of the family Thraupidae (Class Aves: Order Passeriformes). Zootaxa. 4088 (3): 329—354. doi:10.11646/zootaxa.4088.3.2. PMID 27394344.
↑ Remsen, J.V. Revise generic limits in the Thraupidae; Propuesta (730.05 y 730.06) // South American Classification Committee. — 2016.
↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Tanagers and allies. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 22 жовтня 2022.