Тарханкутський маяк
 Тарханку́тський мая́к (крим. Tarhan Qut mayağı) — башта висотою близько 40 м[1], розташована в Криму на мисі Тарханкут за 5 км на південний захід від курортного села Оленівка[2]. ІсторіяІмовірно, маяк на цьому небезпечному місці з точки зору судноплавства існував ще в античні часи. [3] Спорудження маяка почалося 1816 року для забезпечення безпеки мореплавання. Того ж року з того ж матеріалу і за аналогічним проектом почалася конструкція башти-близнюка — маяка на півострові Херсонес. Інкерманський камінь, з якого будувався маяк, добувався під Севастополем і транспортувався за допомогою барж. На той час не було зручних причалів, тому навантажені каменем баржі ставали на якір у караджінській бухті, звідки його переправляли на берег шлюпками. Потім по бездоріжжю везли безпосередньо до місця будівництва. До кінця 1816 року було споруджено вежу без оздоблювальних робіт і необхідних пристосувань. Маяк являв собою кам'яну конічну вежу висотою 36 метрів з дерев'яним ліхтарем правильної десятикутної форми висотою 3,3 метра. Однак працювати у світловому режимі Тарханкутський маяк почав тільки в 1817 році після того, як на ньому був відрегульований освітлювальний апарат. Поруч із вежею було збудовано 3 будинки для обслуговчого персоналу і складських приміщень. Тарханкутський півострів відомий своїми вологими зимами і тому взимку в цих будинках було холодно та волого, адже вони були погано утепленими, наскрізь продувалися вітрами, і практично непридатними для проживання. У 1862 році було покращено освітлення, тепер світло поширювалося на 12,4 милі. З 1873 року будівництво маяка відновилося, як і облаштування навколишньої території. Споруду було добудовано і пофарбовано в білий колір. 1876 року поряд із вежею збудовано будівлю для телеграфу. З 1 січня 1883 року на мисі введено в експлуатацію першу на Чорному морі сирену для туманних сигналів, що приводилася в дію стисненим повітрям. Оскільки сирена мала тривалий час для підготовки до дії, в 1899 році неподалік від маяка на дерев'яних стовпах з поперечиною на висоті 4,8 метрів було підвішено дзвін, в який дзвонили з моменту настання похмурої погоди до готовності до дії сирени. У 1910 році основне паливо замінюється гасовим. Зі введенням нової системи освітлення, до обов'язків наглядачів споруди входило ретельне стеження за системою, зміна деталей, що вийшли з ладу, чистка оптичних компонентів системи. Крім того, зі встановленням телеграфної та метеорологічної станцій поставала необхідність тримати зв'язок з кораблями, що проходили повз вежу. У 1934 році Тарханкутський маяк був обладнаний радіомаяком з дальністю дії 300 км. У 1949 році на маяку вперше випробували пропозицію використовувати вітроелектричний двигун для зарядки акумуляторних батарей. У 1959 році на Тарханкутському маяку з'явилася електрична система і автоматика для керування нею. Світлооптичний маяковий апарат ЕМН-500 працює дотепер.  Сучасний станУ наш час маяк продовжує працювати, хоча знаходиться в аварійному стані. На територію, що закріплена за маяком, допускають екскурсійні групи, з можливістю пройти щоденним шляхом доглядача маяка. Ґвинтовими сходами можна дістатися до оглядового майданчика, звідки відкривається краєвид на море і його урвисті береги. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||
.svg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
