Тернавський Владислав Михайлович

	Владислав Тернавський
Особисті дані
Повне ім'я	Владислав Михайлович Тернавський
Народження	2 травня 1969 (56 років)
	Київ, УРСР
Зріст	185 см
Вага	72 кг
Громадянство	СРСР; Росія; Україна
Позиція	захисник
Професіональні клуби*
Національна збірна
Тренерська діяльність**
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.
	** Тільки на посаді головного тренера.

Владисла́в Миха́йлович Тернавський (рос. Владислав Михайлович Тернавский; нар. 2 травня 1969, Київ) — російський футболіст українського походження, захисник. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер. Наразі очолює тренерський штаб команди «Витязь» (Подольськ).

Як гравець найбільш відомий виступами за національну збірну Росії на ЧС-1994.

Клубна кар'єра

Вихованець СДЮШОР «Динамо» (Київ), в якому перебував з 1979 року. Перший тренер — Володимир Онищенко.

У дорослому футболі дебютував 1987 року виступами за «Динамо» (Ірпінь), в якій провів один сезон, взявши участь у 26 матчах чемпіонату.

З 1989 по 1992 рік був у складі «Динамо» (Київ), проте виступав за другу команду, хоча й дебютував за киян в єврокубках в останньому матчі другого групового етапу Кубка чемпіонів 1991—1992 проти празької «Спарти», яку українці виграли з рахунком 1-0, а Тернавський вийшов на поле на 28 хвилині замість травмованого Павла Яковенка.^[1]

Протягом усього 1993 року виступав за вищолігову тернопільську «Ниву», після чого перейшов у московський «Спартак» . Протягом 1994 року Тернавський зумів досягти багато, до чого деякі йдуть роками: виступ за найкращий клуб Росії 90-х років та звання чемпіона країни з футболу, виклик у збірну та виступ на Чемпіонаті світу з футболу. За визнанням самого Тернавського, після цього він всю футбольну кар'єру боровся зі штампом «футбольного щасливчика»^[2].

Спад у грі Тернавського також припав на 1994 рік — восени позначилася втома, що накопичилася протягом року. Перестав потрапляти в склад після домашньої нічиї з «Баварією», коли спартаківці пропустили гол на останній хвилині. Той м'яч забив Маркус Баббель, а опікав його Тернавський.

На початку наступного року його не взяли на збори «Спартака», і він зважився на перехід в одеський «Чорноморець». У новій команді виступав на правах оренди близько року. Вважаючи, що рівень чемпіонату України не відповідає рівню його гри, він знову српробував знову закріпитися в московському «Спартаку». Однак гравця там не чекали та після двох місяців, проведених у дублі москвичів, прийняв запрошення Сергія Павлова та перейшов у камишинський «Текстильник». У Камишині швидко став гравцем основи і в середині 1996 року знову викликався в збірну Росії.

Потім виступав за низку російських клубів пршого і другого дивізіонів, проте в жодному з них надовго не затримувався.

2002 року приєднався до складу казахського «Іртиша» з Павлодара, з яким в тому ж сезоні став чемпіоном країни, після чого завершив кар'єру.

Виступи за збірну

Незважаючи на те, що не мав російського паспорту^[3], вирішив виступати за національну збірну Росії, в якій дебютував в офіційних матчах 20 квітня 1994 року у виграному товариському матчі проти збірної Туреччини (1-0).

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1994 року у США, де виходив на поле в двох зустрічах групового етапу: у програному 0:2 збірній Бразилії та переможному 6-1 над Камеруном. Останній матч за збірну зіграв у вересні 1996 року проти збірної Кіпру (4:0).

У загальній кількості у формі головної команди країни 7 матчів.

Кар'єра тренера

Розпочав тренерську кар'єру, повернувшись до футболу після невеликої перерви, 2007 року, увійшовши до тренерського штабу клубу «Витязь» (Подольськ). У 2010 році ненадовго став її головним тренером, але незабаром знову став асистентом.

18 квітня 2013 року вдруге став головним тренером «Витязя».