Толстой Федір Іванович
Федір Іванович Толстой — «Американець» (6 (17) лютого 1782-24 жовтня (5 листопада) 1846 [1]) — один з найбільш неоднозначних представників російської аристократії першої половини XIX століття. Походив з графської гілки роду Толстих. Відрізнявся незвичайним темпераментом, прославився картярським азартом, пристрастю до дуелі (бретерством) і подорожжю в Америку (звідки і прізвисько). Був знайомий з багатьма знаменитими авторами своєї епохи і послужив деяким з них прототипом для персонажів їх творів. БіографіяДитинство і юністьБув одним із семи дітей графа Івана Андрійовича Толстого (1747—1832) і його дружини Ганни Федорівни, що походила з роду Майкова. Місце народження Федора Толстого достовірно невідомо, але швидше за все він народився в родовому маєтку Толстих під Кологривом [2].  Рід Толстих був у ті часи, незважаючи на знатність, дещо збіднілим, після того як у XVIII столітті деякі з його представників були залучені до конфлікту з владою і заслані або позбавлені майна. Щоб забезпечити своїм синам гідну кар'єру, в роду Толстих було прийнято віддавати їх на навчання до військового училища. Таким чином, Федір Толстой, як і обидва його брати, одержав шкільну освіту в Морському кадетському корпусі у Санкт-Петербурзі.  Вже в дитинстві Толстой володів, за спогадами сучасників [3], неабиякою фізичною силою, витривалістю і спритністю, що створювало гарні передумови для успішної військової кар'єри. У той же час, він вже тоді мав непередбачуваний, навіть дещо жорстокий характер. У кадетському корпусі він досконало освоїв стрільбу і фехтування, що зробило його вкрай небезпечним супротивником на дуелях. Після закінчення школи Толстой вступив на службу не у флот, а в елітний Преображенський полк, можливо, завдяки сприянню впливових родичів. Його тодішні товариші по службі, серед яких — відомий пізніше літературний критик Фадей Булгарін [4], описували Толстого як відмінного стрільця і хороброго бійця. За їхніми спогадами, він був темпераментною, пристрасною особистістю, при цьому дуже холоднокровно і рішуче діяв у боях. Його «дикий» характер, а також захоплення жінками та картярськими іграми, неодноразово давали привід для сварок з товаришами і вищими офіцерами, котрі нерідко закінчувалися порушеннями дисципліни. Крім того, Толстой був дуже злопам'ятний і мстливий у відношенню до тих, кому траплялося його розсердити. У Росії в першій половині XIX століття серед офіцерів надмірна хоробрість і навмисний пошук небезпечних пригод були поширені і навіть заохочувалися — не тільки на фронті, але й у повсякденному житті. Як наслідок, в цей період зберігали популярність дуелі, і влаштовувалися вони часто при найменших сварках. Це суспільне явище, а також індивідуальні риси характеру Толстого, були, ймовірно, причиною його захоплення поєдинками. У 1799 році у віці 17 років він уперше змагався на дуелі з офіцером, котрий відчитав його за порушення дисципліни. Подробиці дуелі невідомі, відсутні достовірні відомості і про покарання за неї Толстого, однак у деяких спогадах значиться, що він нібито був розжалуваний у солдати. Втім, ці дані суперечать іншим [3]. Навколосвітня подорожУ 1803 Толстой відправився у навколосвітнє плавання як член команди шлюпу «Надєжда» капітана Крузенштерна. Це було перше навколосвітнє плавання корабля під російським прапором. Яким чином Толстой, котрий не служив у флоті, потрапив на корабель, невідомо. Марія Каменська, дочка його двоюрідного брата, згодом відомого художника і скульптора Федора Петровича Толстого, пише у своїх спогадах [5], що Толстой таким чином спритно уникнув чергового покарання у Преображенському полку. За її словами, він видав себе за свого двоюрідного брата-тезку, який значився у складі екіпажу, але не бажав плисти, тому що страждав на морську хворобу. Корабель «Надєжда», а також наступний за ним шлюп «Нева» під командуванням Юрія Лисянського, відпливли у серпні 1803 року з Кронштадту. Окрім дослідницьких цілей, експедиція повинна була також допомогти встановленню дипломатичних та економічних зв'язків Росії з Японією, для чого до складу команди входила велика дипломатична делегація на чолі з Миколою Резановим. Курс «Надії» проходив Балтійським морем і Атлантикою, повз Канарські острови і Бразилію, після чого корабель обігнув мис Горн і пішов Тихим океаном в бік Японії, роблячи зупинки на Маркізьких і Гавайських островах, а також на Камчатці. Після відвідин Японії «Надія» і «Нева» взяли курс на острів Ситка, потім, минаючи Китай і Макао, через Індійський, а потім через Атлантичний океан і Балтійське море повернулися знову у Кронштадт. У підсумку, плавання тривало більше трьох років, з 7 серпня 1803 по 19 серпня 1806 року.  На борту поведінка Толстого, не обтяженого службовими обов'язками, була також досить непередбачуваною. Він часто провокував сварки з іншими членами команди, у тому числі з самим капітаном. Крім цього, Толстой дозволяв собі злі жарти на адресу нелюбимих їм членів команди: так, одного разу він напоїв супроводжуючого «Неву» попа, і коли той лежав мертвецьки п'яний на підлозі, приклеїв його бороду до дощок палуби сургучем, запечатавши казенною печаткою. У результаті бороду довелося відрізати, щоб священик, отямившись, зміг підвестися: Толстой налякав попа, що печатку ламати не можна. Іншим разом Толстой у відсутність Крузенштерна прокрався до його каюти з улюбленцем команди, ручним орангутаном, якого Толстой купив під час однієї із зупинок на островах у Тихому океані. Там він дістав зошити із записами Крузенштерна, поклав зверху аркуш чистого паперу і став показувати мавпі, як заливати чорнилом папір. Потім він залишив орангутана в каюті самого, а той став наслідувати Толстого на зошитах капітана. Коли Крузенштерн повернувся, усі його записи виявилися знищеними [5]. Подібна поведінка неодноразово оберталася для Толстого арештами. Зрештою, Крузенштерну урвався терпець, і він висадив ненависного пасажира під час зупинки «Надії» на Камчатці. Подальші подробиці подорожі Толстого відомі лише з його власних, не завжди правдивих оповідань. З Камчатки Толстой добрався до одного з Алеутських островів, або ж на острів Ситка, де провів кілька місяців серед аборигенів Аляски — племені тлінкіт. Можливо, що він потрапив з Камчатки на о. Ситка на кораблі «Нева», після того як був висаджений з «Надії». Під час перебування Толстого на Ситці, а за іншими даними — ще у дні простою «Надії» на Маркізах, його тіло прикрасили численними татуюваннями, які він пізніше з гордістю демонстрував допитливим. Згаданий орангутанг, якого разом з Толстим висадили на сушу і подальша доля якого невідома, дав згодом привід численним пліткам у дворянських колах. Згідно з одними з них, Толстой під час свого перебування на Камчатці жив із мавпою, а згідно з іншими — з'їв її [3]. Як би там не було, повернення Толстого до європейської Росії через Далекий Схід, Сибір, Урал і Поволжя, ймовірно, було сповнене пригод, подробиці яких знав лише один Толстой. За його розповідями, його підібрало біля Аляски торгове судно і доставило у Петропавловськ, з якого Толстой добирався до Петербурга сушею на возах, санях, а почасти й пішки. Одне з небагатьох письмових свідчень цієї одіссеї знаходиться у «Записках» описувача побуту Вігеля, що побачили світ у 1892 році. Вігель, який подорожував Росією на початку XIX століття з метою вивчення російського побуту, зустрів Толстого в Удмуртії і описав цей епізод так:
Подорож Толстого завершилася його прибуттям до Петербургу на початку серпня 1805 року. Завдяки цим авантюрам, про які згодом багато пліткувалося у вищому світі, граф надбав майже легендарну популярність, а також довічне прізвисько «Американець», котре натякало на його перебування у Російській Америці. Участь у війнахВідразу після прибуття Толстого до Петербургу на нього чекали нові неприємності: прямо біля міської застави він був заарештований і відправлений на гауптвахту. Крім того, спеціальним указом Олександра I йому був заборонений в'їзд до столиці. Скандальне минуле Толстого заважало і його військовій кар'єрі. З елітного Преображенського полку він був відправлений на службу в маловідому фортецю Нейшлот, де прослужив з 1805 по 1808. Про цей важкий для Толстого період Філіп Вігель писав:
 Лише дружба Толстого з полководцем Михайлом Долгоруковим допомогла графу зрештою влаштуватися до нього ад'ютантом на фронті, коли якраз розпочалася російсько-шведська війна. Там Толстой опинився у своїй стихії: він брав активну участь у боях, у тому числі в битві під Іденсальмі, в якій Долгоруков загинув. Трохи пізніше Толстой, ризикуючи життям, очолив розвідувальний загін під час операції на березі Ботнічної затоки, завдяки чому корпусу під проводом Барклая-де-Толлі вдалося без втрат пройти льодом затоки і захопити місто Умео. Ці подвиги, що сприяли швидкій перемозі Росії, реабілітували Толстого в очах керівництва, і з 31 жовтня 1808 року йому було дозволено знову служити в Преображенському полку в чині поручика. Проте вже через кілька місяців служби Толстой знову побився відразу на двох дуелях. У першій з них він смертельно поранив товариша по службі-капітана, якого сам же спровокував шляхом поширення брудних пліток про його сестру. Через кілька днів відбувся поєдинок з молодим прапорщиком Наришкіним, який стверджував, що Толстой обдурив його у картярській грі; Наришкін викликав Толстого на дуель і теж був убитий. За це Толстой був на декілька місяців зачинений на гауптвахті у Виборзькій фортеці, а згодом, 2 жовтня 1811 року звільнений з армії. Менш ніж через рік Толстой знову пішов на війну, цього разу добровольцем на оборону Москви під час франко-російської війни 1812 року і був зарахований до 42-го єгерського полку. Беручи участь в Бородінській битві, він був тяжко поранений в ногу. За рекомендацією Раєвського, який у листі Кутузову відзначив мужність Толстого [2], той отримав Орден св. Георгія 4-го ступеня (5 лютого 1815 року). Крім того, Толстой був знову реабілітований і отримав звання полковника. Після закінчення війни він остаточно звільнився зі збройних сил і оселився в Москві.
Життя в МосквіЗ 1812 року і до смерті Толстой велику частину часу жив у Москві в своєму будинку в провулку Сивцев Вражек. Його горезвісне, майже героїчне минуле робило його відомою фігурою в колах московської аристократії, що самому Толстому явно подобалося. Він регулярно брав участь у дворянських зборах і балах, а також сам організовував урочисті прийоми, причому мав славу витонченого гурмана. Завдяки своїй освіченості, придбаній у військовому училищі, він легко спілкувався з представниками творчої інтелігенції, а з багатьма з них і дружив. У числі його знайомих були письменники і поети Баратинський, Жуковський, Грибоєдов, Батюшков, Вяземський, Денис Давидов, пізніше також Гоголь і Пушкін. Карткові ігри й дуелі
Толстой дуже любив грати в карти і особливо прославився цим в роки свого життя в Москві. При цьому він сам не приховував, що його гра не завжди була чесна. За спогадами сучасників, Толстой не любив у грі покладатися на фортуну, а віддавав перевагу шляхом шулерства «грати напевно», оскільки «тільки дурні грають на щастя», як він сам любив говорити [3]. У результаті Толстой часто вигравав великі суми грошей, які він, як правило, досить швидко і легковажно витрачав на світське життя. Іноді Толстой сам ставав жертвою шулерів і виявлявся у великому програші.
Але особливо відомо була участь Толстого в численних дуелях, приводів до яких виявлялося, як правило, достатньо в карткових іграх. Невідомо, скільки разів у своєму житті Толстой бився на дуелях, проте, за деякими даними, він убив на них в цілому одинадцять осіб [5]. Очевидно, що дуелі були для Толстого не тільки способом відстоювання своєї честі, як це в ті часи було прийнято в офіцерських колах Росії, але і звичайним проведенням часу. Одного разу Толстой повинен був виступати як секундант одного зі своїх близьких друзів. Але побоюючись за його життя, Толстой вирішив запобігти найгіршому своєрідним способом: до того, як дуель відбулася, він сам викликав противника свого приятеля на дуель і вбив його. Цей випадок згодом розповідав Лев Толстой, двоюрідний племінник Федора Толстого, з яким він був у роки свого дитинства особисто знайомий [3]. Приватне життя Акварель Соколова П. Ф. У перші роки життя в Москві Толстой своїми любовними пригодами поставляв велику кількість матеріалу для всіляких чуток і пліток у суспільстві. Лише 10 січня 1821 року він одружився з циганською танцівницею Авдотьєю Тугаєвою, з якою до цього жив протягом декількох років. Про те, чому вони одружилися і чому так пізно, Марія Каменська у своїх «Спогадах» пише:
Цей шлюб протримався до самої смерті Толстого. Тугаєва за цей час народила дванадцятеро дітей, проте зрілого віку досягла лише дочка Парасковія Федорівна, яка дожила до 1887 року. Старша дочка Толстого і Тугаєвої Сарра, яка мала поетичний дар, але була дуже вразлива і психічно неврівноважена, померла в 17 років від сухот. Всі інші діти народилися мертвими або вмерли в дитячому віці. Відносини з ПушкінимОдин з найвідоміших епізодів московського періоду життя графа Толстого — його не завжди дружні відносини з поетом Олександром Пушкіним. Вперше Пушкін і Толстой зустрілися навесні 1819 року.  Горезвісна сварка між ними почалася після того, як Пушкін в 1820 році за свої вірші впав у немилість і був засланий в Катеринослав, потім на Кавказ, в Крим і в Бессарабію. У цей час Толстой — невідомо, навмисно чи ні — розповсюдив в Москві слух, ніби Пушкіна перед відправленням у заслання відшмагали в охоронному відділенні. Дізнавшись про цю помилкову і до того ж образливу для його честі плітку, темпераментний і чутливий Пушкін був настільки ображений, що присягнувся викликати кривдника на дуель відразу ж після повернення із заслання. Крім того, поет відповів Толстому епіграмою («У житті похмурою і ганебною …») і різкими віршами в посланні «Чаадаєву» [8][9]:«Або філософа, що у минулі літа / розпустою здивував чотири частини світу, / Але, освітивши себе, загладив свою ганьбу: / Отвикнул від вина і став картярським злодієм». Цікаво, що коли при публікації «Чаадаєву» в редакції слова «або філософа» замінили на «дурня-філософа», Пушкін дуже заперечував:"Там надруковано дурня-філософа; навіщо дурня? вірші відносяться до Американця Толстого, який зовсім не дурень ".
На засланні Пушкін довгий час ретельно готувався до дуелі, регулярно вправляючись у стрільбі. 8 вересня 1826 року, майже відразу після повернення до Москви, він звелів передати Толстому виклик. Дуелі завадила тоді лише випадкова відсутність Толстого в Москві. Трохи пізніше відомому бібліографу і другу Пушкіна Сергію Соболевському вдалося примирити Пушкіна з Толстим. Можливо, що Толстой, зазвичай мстивий, цього разу був і сам зацікавлений у примиренні, оскільки знав, що вбивство Пушкіна напевно розірве його відносини з багатьма відомими поетами, дружбою яких він дорожив. Протягом наступних років Толстой і Пушкін навіть подружилися. Так, в 1829 році Пушкін доручив Толстому передати листа його знайомої і своєї майбутньої тещі, Наталії Іванівні Гончарової, в якому він у перший раз просив руки її 17-річної дочки Наталії. Хоча Гончарова-старша не змогла дати на цей лист певної відповіді, Пушкін згодом добився свого, і в 1831 році він і Наталія повінчалися. Останні роки Толстой дуже важко переживав смерть своїх дітей, особливо сімнадцятирічної дочки Сари. Деякі друзі Толстого розповідали згодом, що він до кінця життя став людиною набожною і вважав смерть одинадцяти своїх дітей Божою карою за смерть одинадцяти чоловік, убитих ним на дуелі.< ref name ="Каменська "/>
У цей час Толстой більше не бився на дуелях і в карти грав лише зрідка. Замість цього він все частіше молився, намагаючись спокутувати гріхи молодості. Іноді він їздив за кордон на води та побував у кількох європейських країнах. Одним із найвідоміших знайомих Толстого в ці роки був Олександр Герцен, який десятиліттям пізніше згадав його у своїй книзі «Минуле і думи». Там він пише, між іншим, таке:
5 листопада 1846 року Толстой після нетривалої хвороби помер у своєму московському будинку в присутності дружини і єдиної дочки Параски, що пережила його. За спогадами близьких, перед смертю він велів покликати до себе священика і сповідався йому протягом кількох годин. Похований Толстой на Ваганьковському кладовищі, де його могила дотепер збереглася і є об'єктом культурної спадщини регіонального значення.[11] Його вдова Авдотья пережила його на п'ятнадцять років і загинула насильницькою смертю: у 1861 році її зарізав власний кухар. Будинок Толстого в Сивцевом Вражке поблизу Старого Арбату не зберігся: він був знесений у 1950 році, і на його місці побудована і досі стоїть «кремлівська» поліклініка. Федір Толстой у літературіУ ПушкінаЗавдяки своєму минулому, а також його близьким знайомствам з багатьма діячами мистецтва першої половини XIX століття, Толстой став прототипом ряду персонажів різних авторів, найвідомішим з яких був Пушкін. У романі «Євген Онєгін» (1823—1831) Толстой виведений як дуелянт Зарецький, секундант Ленського в його дуелі з Онєгіним. Його Пушкін описує в такий спосіб:
З цих рядків видно, що Пушкін вже помирився з Толстим, коли їх писав: Толстой в них — «чесна людина», і давно не «глава гульвіс», а «батько сімейства холостий», причому останнє є натяком на тривале позашлюбне співжиття Толстого з циганкою Тугаєвой. Нижче Пушкін дає знати про своє дружнє ставлення з Толстим:
Лотман вважає, що якщо в основі образу Зарецького лежить Федір Толстой, то все ж Пушкін піддав риси реального прототипу істотній переробці [12]. Зокрема, Зарецький «з коня калмицького зваливши» потрапив у полон, а Толстой був Преображенський (тобто гвардійським піхотним) офіцером і ніколи в полоні не бував. У ГрибоєдоваІншим відомим поетом, якому Федір Толстой послужив прототипом, був Олександр Грибоєдов. У комедії «Лихо з розуму» про Толстого нагадує наступний фрагмент з монологу Репетилова:
На відміну від пушкінського опису Зарецького, у цих строфах не все відповідає дійсності. Так, Толстой ніколи не був засланий на Камчатку, що він сам не раз підкреслював після виходу книги у світ. Крім того, він дорікав Грибоєдову в тому, що за рядком «І кріпко на руку нечистий» можна подумати, ніби Толстой хабарник. Коли Грибоєдов на це заперечив: «Але ти ж граєш нечисто», Толстой відповів: «Тільки й усього? Ну, ти так би і написав»[3]. Якось граф Толстой у черговий раз спростував чутки про своє хабарництво, показавши при цьому, що не обділений почуттям гумору. На одному з перших вистав «Лиха з розуму» у театрі він був присутній як глядач і, як і слід було очікувати, привернув увагу аудиторії до себе. Після монологу Репетилова він встав і голосно сказав, звертаючись до публіки: «Хабарів, їй-богу, не брав, позаяк не служив!», що було зустрінуте оплесками [2]. У Льва ТолстогоНайвідомішого родича Федора Толстого — його двоюрідного племінника Льва Толстого — особисті якості графа також надихнули на створення персонажів. В оповіданні «Два гусари» старий гусар граф Турбін описаний як «картяр, дуеліст, спокусник», з використанням рис характеру Федора Толстого [8]. У своєму найзначнішому творі — романі «Війна і мир» — особистість Долохова [8], наділеного пристрастю до дуелі, битвам і карткових ігор, а також яскраво вираженим холоднокровністю і жорстокістю, також була почасти списана з Ф. Толстого [13], хоча основним прототипом цього холодного персонажа послужив не буйний Толстой-Американець, а партизанів Дорохов. Лев Толстой, який народився в 1828 році, був у роки свого дитинства особисто знайомий зі своїм двоюрідним дядьком (а після його смерті ще довгий час підтримував зв'язок з вдовою і донькою графа). Отримані при цьому враження він пізніше записав у своїх мемуарах. В одному з них він так пише про графа:
З цього випливає, що Лев Толстой пишався своїм горезвісним родичем, незважаючи на його часто скандальне минуле. Син Льва Толстого, Сергій, присвятив Толстому-Американцеві вже справжнє біографічне дослідження, де зібрав наявні у нього відомості. У інших авторівДеякі риси характеру Толстого дав персонажам своїх оповідань «Бретер»(Лучків) і «Три портрети»(Василь Лучинів) Іван Тургенєв. Крім того, Толстой-Американець є прототипом шулера Удушьєва у романі Д. Н. Бегічева «Сімейство Холмських». Примітки
Література
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Толстой Федір Іванович
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
