Трансплантація підшлункової залозиТрансплантація підшлункової залози — це хірургічна операція, що передбачає імплантацію здорової підшлункової залози (яка може виробляти інсулін) у людини, яка зазвичай має цукровий діабет. Оскільки підшлункова залоза є життєво важливим органом, який виконує функції, необхідні в процесі травлення, рідна підшлункова залоза реципієнта залишається на місці, а донорська підшлункова залоза прикріплюється в іншому місці. Отримують здорову підшлункову залозу у донора, який тільки що помер, або це може бути часткова підшлункова залоза від живого донора.[1] В даний час трансплантацію підшлункової залози зазвичай проводять у осіб з інсулінозалежним діабетом, у яких можуть розвинутися важкі ускладнення. Пацієнти з найбільш поширеною і небезпечною формою раку підшлункової залози, як правило, не мають права на трансплантацію, так як стан, як правило, має дуже високий рівень смертності. Рак підшлункової залози має схильність до рецидивів.[2] Трансплантація підшлункової залози залишатиметься важливою альтернативою в лікуванні хворих на діабет до тих пір, поки не будуть розроблені інші стратегії, які можуть забезпечити рівний глікемічний контроль з меншою імуносупресією. ІсторіяПерша спроба вилікувати діабет 1 типу шляхом трансплантації підшлункової залози була зроблена в Міннесотському університеті, в Міннеаполісі, 17 грудня 1966.[3] 24 листопада 1971 року перша трансплантація підшлункової залози з використанням сечового дренажу була проведена Марвіном Гледманом в лікарні Монтефіоре в Нью-Йорку. З середини 1980-х до середини 1990-х років дренаж сечового міхура став найбільш поширеним методом у всьому світі, оскільки зниження активності амілази сечі може використовуватися як чутливий, якщо неспецифічний, маркер відторгнення. Сегментарна трансплантація в основному застосовувалася у живих донорів. Трансплантація підшлункової залози почалася в університеті Міннесоти, а лапароскопічна дистальна панкреатектомія була введена в 2001 році в тому ж центрі.[4] Починаючи з 1986 року, терапія на основі такролімусу використовувалась приблизно в 20% випадків, її замінила нова мікроемульсія циклоспорину, яка використовується в сучасній посттрансплантаційній імуносупресії. У період з 1994 по 1997 роки показники втрати імунологічного трансплантата знизилися до 2%. Протягом 1997 року в усьому світі було проведено більше 10 000 трансплантацій підшлункової залози, при цьому 88% з них - це одночасні трансплантації нирок і підшлункової залози. [5] Станом на 31 грудня 2004 року, в світі було виконано понад 23000 операції по пересадженню підшлункової залози, про які було повідомлено в Міжнародний реєстр патентів та товарних знаків. Понад 17000 трансплантацій проведено в США і майже 6000 в інших країнах.[6] УскладненняУскладнення відразу після операції включають тромбоз, панкреатит, інфекції, кровотечі і відторгнення.[7] Відторгнення може відбутися негайно або в будь-який час після операції. Це відбувається тому, що пересаджена підшлункова залоза надходить з іншого організму, а імунна система реципієнта розглядатиме її як агресію і намагатиметься боротися з нею. Відмова органу серйозний стан і медичні заходи мають бути прийняті негайно. Для того, щоб не допустити цього, пацієнти повинні приймати імуносупресивні препарати. Препарати приймаються в комбінації, зазвичай це: циклоспорин, азатіоприн і кортикостероїди. Але оскільки епізоди відторгнення можуть повторюватися протягом усього життя пацієнта, точний вибір і дозування імунодепресантів можуть бути змінені з плином часу.[5] Іноді такролімус дається замість циклоспорину[8] і мікофенолату мофетил замість азатіоприну[9]. ПрогнозПрогноз після трансплантації підшлункової залози дуже хороший. За останні роки довгостроковий успіх покращився, а ризики знизилися. Через рік після трансплантації більше 95% всіх пацієнтів все ще живі і 85% всіх підшлункової залоз все ще функціональні.[10] Після трансплантації пацієнти потребують довічної імуносупресії. Імуносупресія збільшує ризик розвитку цілого ряду різних видів інфекції.[11] До кінця не є зрозумілою роль стероїдів, які часто використовуються в якості імунодепресанта.[12] Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
