Третя холерна пандемія
Третя холерна пандемія (також ІІІ холерна пандемія 1846—1860 років, англ. third cholera pandemic (1846–1860)) — вибухове поширення холери на значні території за межі ендемічної території Індії упродовж 1846—1860 років, деякі науковці вважають, що вона була тривалішою — 1837—1863 роки. Ця пандемію вважається найбільшою за смертністю серед епідемій та пандемій XIX століття. примітна тим, що холера вперше поширилася на усю Північну Африку і Америку. Через велику небезпеку холери в 1851 році у Парижі представники 12 країн Європи прийняли Першу міжнародну санітарну конвенцію, завданням якої була розробка заходів щодо захисту територій, в першу чергу, від цієї хвороби. Поширення пандеміїЗ Індії поширення холери до Персії було пов'язано (надалі таке відбувалося часто) з паломництвом шиїтів до священних могил Кербели і Ан-Наджафа. До Аравії холеру занесли прочани, які прямували до святинь мусульман у Мецці та Медині. У ті роки там були проблеми з водою, яку зберігали в забруднених цистернах, було вкрай недостатньо громадських вбиралень, негативно впливали скупчення людей і рої мух. Ці священні мусульманські міста аж до середини 20-х років XX ст. були додатковим розсадником холери, позаяк її, отримавши від індійських одновірців, звідси несли в рідні місця пілігрими з Північної Африки, Близького і Середнього Сходу, які здійснили хадж. Зокрема, упродовж 1831—1912 рр. в Мецці сталося 27 епідемій холери. У 1848 році в російській армії фельдмаршала Паскевича в Галичині щодня від холери гинуло по 60-100 солдатів. У Російській імперії тоді всього захворіло за офіційними даними 1 772 439 осіб, померло 690 150. Кілька хвиль холери спостерігали аж до 1851 року. Опис хворих, який зробив того часу військовий лікар О. О. Генріці:
Ось що писав тоді О. І. Герцен:
Третя пандемія в 1847 році досягла берегів Чорного й Азовського морів, охопила спочатку Одесу, а потім всю Україну і Польщу. У 1847 році холера проникла до Києва, де забрала багато життів. У цей час питанням холери займався український лікар-патолог Іван Миколайович Рейпольський. У 1853—1855 рр. холера особливо лютувала в Криму під час Кримської війни; французька армія втратила 11 200 осіб, а перехворіло на холеру понад 20 000 осіб; британці втратили 4 500, а перехворіло 7 600[3]. У Великій Британії недуга забрала тільки в Лондоні близько 20 тисяч життів у 1850 році. У 1851 році в Парижі представники 12 країн прийняли Першу міжнародну санітарну конвенцію, завданням якої було розроблення заходів щодо захисту територій від холери. Згодом було розроблено заходи й проти інших тяжких епідемічних інфекційних хвороб. У 1853—1854 рр. холера знову у Британії — у Лондоні від неї загинуло понад 10 тисяч містян, по всій країні — понад 23 тисячі жителів[4]. Підтверджено, що італійський науковець Філіппо Пачіні в 1854 р. вперше виявив й описав збудника холери[5]. Зараження джерела водопостачання було зазвичай причиною найбільш бурхливих і масових спалахів холери. Класичним прикладом цього вважають спалах холери, описаний англійським лікарем Джоном Сноу в домівках навколо лондонської вулиці Брод-стріт (район Сохо) у 1854 році. З 31 серпня протягом 10 днів на ділянці радіусом 500 метрів від холери померло понад 500 чоловік. Сноу на підставі аналізу розподілу випадків на мапі району запідозрив, що захворювання містян пов'язані з вживанням води з одного джерела питної води. У результаті було встановлено, що у викладений цеглою насос для громадського водопостачання[6] (звичний нам вуличний водорозбір або водорозбірна колонка) просочувалася рідина з вигрібної ями того будинку, де до початку спалаху одна дитина хворіла на холеру. На пивоварному заводі, розташованому на тій же вулиці, не захворів ніхто. Робочі пили замість води пиво, а також на його території був свій колодязь. А от власниці фабрики пістонів на Брод-стріт так подобалася вода з зараженої колонки, що їй щодня спеціально привозили бутель в інший район Лондона. Ця жінка разом із племінницею теж захворіли на холеру[7]. Саме Д. Сноу вважають першим науковцем, що розшифрував особливості передавання холери[8]. Того часу видатний лікар Микола Іванович Пирогов видав засновану на аналізі тисяч розтинів фундаментальну працю: «Патологічна анатомія азійської холери. Зі спостережень над епідемією, що панувала в Росії в 1848 році». Витяг звідти:
Пирогов крім того брав участь і в ліквідації хвороби в Дерпті, там у нього на руках, прохворівши всього 6 годин, помер його товариш професор Шрамко. У 1863 році новий карантинний закон штату Нью-Йорк ввів у порту посаду медичного офіцера, який міг за однією лише підозрою затримати будь-яке судно, дати команду на знищення його вантажу, очищення і обкурювання всіх приміщень. Цікавий фактУ ті роки відмічено, що існує досить дивний збіг: варто з'явитися на сцені новій опері Джакомо Меєрбера, як у Франції починається епідемія холери. Після виходу «Роберта-диявола» з'явилася холера в 1832 році, після «Пророка» — в 1849 році, і, нарешті, в 1854 році — після «Зірки Півночі». Фейлетоністи того часу писали, що в цьому немає нічого незвичайного: «Лише починає звучати музика Мейербера, це завжди віщує народне лихо. Мейербер — не музикант, а диявол, переодягнений в музиканта, закинутий до Франції з пекла». Див. також
Примітки
Джерела
|
|||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
