Тропінін Василь Андрійович

Тропінін Василь Андрійович
Тропінін Василь Андрійович
рос. Васи́лий Андре́евич Тропи́нин
	Автопортрет
Народження	19 (30) березня 1776; Корпово, Новгородська губернія
Смерть	3 (15) травня 1857 (81 рік)
	Москва, Російська імперія
Поховання	Ваганьковське кладовище
Країна	Російська імперія
Жанр	портрет
Навчання	Петербурзька академія мистецтв (1804)
Діяльність	художник, рисувальник
Напрямок	романтизм
Роки творчості	1798—1857
Твори	Мереживницяd і Портрет А. В. Тропінінаd
Роботи в колекції	Курська державна картинна галерея імені Олександра Дейнеки, Державний музей образотворчих мистецтв Республіки Татарстан, Третьяковська галерея, Ермітаж, Національний музей у Варшаві, Єкатеринбурзький музей образотворчих мистецтв, Національний художній музей Білорусі, Національний художній музей України, Національна галерея Вірменії, Російський музей і Музей Тропініна і московських художників його часу
	Тропінін Василь Андрійович у Вікісховищі

Васи́ль Андрі́йович Тропі́нін (19 (30) березня 1776(17760330), с. Корпово, Новгородська губернія — 3 (15) травня 1857) — російський живописець, академік петербурзької Академії мистецтв (з 1824 року), представник класицизму; до 1823 року — кріпак.

Біографія

Народився у селі Корпово Новгородської губернії. Був кріпаком графа Антона Сергійовича Мініха (онуку знаменитого фельдмаршала), потім його зятя — Іраклія Івановича Моркова. У 1798 вступив до Петербурзької академії мистецтв, де навчався у Щукіна. У 1804 Морков, побоюючись втратити талановитого кріпака, відкликав його з академії.

«Я мало учився в Академії, але навчився в Малоросії: я там без відпочинку писав з натури, і ці мої роботи, здається, найкращі з усього до цих пір мною написаного», — писав згодом.

В Україні жив до 1823, переважно в селі Кукавка (тепер Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл). У період творчості, пов'язаний з Україною, Тропінін створив жанрову картину — «Весілля в Кукавці» (1810), портрети українських селян — «Дівчина з Поділля», «Українець», «Українка», «Молодий український селянин», «Хлопчик з топірцем», а також портрети Н. та І. Моркових (бл. 1813), портрет сина (бл. 1818).

1823 — в якості пасхального подарунка звільнений з кріпацтва на 47-му році життя (однак єдиний син Арсеній^[ru] залишився в кріпацтві), оселився у Москві. У Москві зустрілися двоє талановитих українців із дуже схожими долями: художник Василь Тропінін і актор Михайло Щепкін. Обоє були кріпаками, за обох з кохання віддалися вільні жінки, у обох сини лишалися кріпаками. Розмовляли, зіставляли, за цей час Тропінін намалював тонкий, душевний портрет пані Олени Щепкіної (дочки турецького паші, матері шістьох дітей, Ангела з трояндою).^[2]

1824 — отримав звання академіка за портрет Карла Леберехта.

З багаточисельних творів, наибільш видатні портрети: два його особистих портрети, імп. Миколи I (1825), Татіщева Д.^[ru], Дмітрієва І.^[ru], Карамзіна, Пушкіна (1827), Гоголя, Брюллова (1836), Н. Уткіна (в Третьяковській галереї Москви), Лазарєва О.^[ru], кн. С. И. Гагарина та ін.

Тропінін написав портрети Пушкіна, Брюллова, Мазуриної А.(1829), Булахова П. (1823), Равича К. (1825), Самаріна Ю. (1846), полотна «Мереживниця»^[ru] (1823), «Старий жебрак» (1823), «Гаптарка» (1826), «Гітарист» (1823, 1832) та ін.

Твори Тропініна зберігаються у Державній Третьяковській галереї у Москві, Національному художньому музеї України, Львівському музеї українського мистецтва, Музеї Тропініна і московських художників його часу у Москві.

Тропінін і Поділля

Див. також: Дівчина з Поділля (В. Тропінін)

Боячись втратити свого кріпака, роботи якого помітила імператриця, граф поспішно забирає його з Академії і у вересні 1804 року відправляє в свій український маєток — село Кукавку Кам'янець-Подільської губернії Могилівського повіту, що на Дністрі. Він доручив своєму талановитому кріпакові скласти проєкти палацу та сільської церкви, будівництво яких надалі велося під наглядом Тропініна.

До 1821 року життя і творчість Тропініна були тісно пов'язані з Україною, з Поділлям (у Кукавці художник жив у 1804—1812, 1818—1821 рр.).

Тематичний діапазон раннього (кукавського) періоду творчості Тропініна доволі широкий. Портретний живопис, який з часом став основним жанром в працях художника, тісно переплітався з живописом релігійної тематики.

Після завершення у 1806 році будівництва кукавського храму — єдиного архітектурного твору Василя Андрійовича — всі ікони, хоругви і плащаниця були написані ним. До іконостаса ввійшли його роботи «Зняття з хреста», «Бог Саваоф», «Св. Микола Чудотворець», «Св. Дмитро Солунський», «Віра, Надія, Любов та мати їх Софія». Однак до нашого часу дійшла лише одна фреска — зображення Почаївської богоматері (навпроти іконостасу, нижче купола).

У щойно освяченій церкві, на одній з перших служб, відбулося вінчання кріпака Василя Тропініна з селянською дівчиною Ганною Іванівною Катіною.

Церква колись височіла над селом своєю ошатною ротондою. Тепер вона загороджена густими кронами дерев. Зруйнована в кінці XIX ст. ротонда замінена просто банею, кам'яні фігури святих зникли, урочистий портал в огорожі зруйнований. У своєму теперішньому вигляді церква видається дуже знайомою: моноліт її трактований як пластичний об'єм з підкресленим значенням стін, що виблискують своєю білизною, вузький проріз рідко розташованих вікон без лиштв, але з характерними косими схилами виявляють товщину кам'яного масиву — всі ці риси наближують Кукавську церкву до візантійських храмових споруд.

В Україні Тропінін багато працював над створенням портретів. З великої їх кількості виділяється група робіт, де втілені типи українських селян, епізоди їх повсякденного побуту, те, що умовно можна назвати «тропінінською Україною».

Одна з найкращих ранніх робіт Тропініна — «Дівчина з Поділля». Образ відмічений особливою чистотою і святковістю, яку створює любовно переданий національний костюм. Образ подолянки пройде потім через всю творчість художника. Здається, що в ній втілилося все найкраще, що знайшов Тропінін в Україні.

Серед чоловічих портретів цього періоду привертає увагу «Портрет українця середнього віку» (або «Портрет українця»). Але є версії, що на портреті зображений Устим Кармалюк. Художник, безперечно, прагнув передати образ мужній і благородний. Саме таким і був цей народний ватажок селянського руху, що на той час охопив все Поділля. До кукавського періоду належить і одна з найкращих робіт художника «Портрет сина^[ru]». Поетичний, зігрітий внутрішнім теплом щирої любові до сина, портрет є справжнім шедевром. В ньому втілена надія художника на те, що сину випаде інша доля, і він буде вільний.

Тропінін не був пейзажистом. Пейзаж у його творчості слугував своєрідним фоном, на якому розгорталось народне життя. Із завершених живописних жанрових полотен українського періоду, на жаль, збереглися лише «Весілля в Кукавці» та поодинокі пейзажі, найцікавіший з яких — «Гроза над селом».

На схилі літ Тропінін не раз казав, що саме на Поділлі по-справжньому навчився малярству.

«Я там без відпочинку писав з натури, писав зі всього і зі всіх. І ці мої роботи, здається, найкращі зі всіх, до того часу мною написаних», — згадував Тропінін.

Майстерність і талант Тропініна знаходили все більший відгук у суспільстві і все частіше серед інтелігенції йшла мова про визволення художника з кріпацтва. У травні 1823 року граф Морков під тиском суспільної думки змушений був дати уже немолодому майстру свідоцтво про звільнення з неволі. Однак поміщик відмовився продавати з рабства єдиного сина художника (який отримав свободу лише через 5 років).

Одержавши довгоочікувану волю, Тропінін вирішує офіційно приписати себе до малярського стану. В Раду Академії мистецтв разом з проханням надати звання академіка Російської Академії мистецтв Василь Андрійович подає роботи «Портрет художника Скотнікова», «Мереживниця»^[ru], «Старий жебрак», за які 20 вересня 1823 року він був обраний «призначеним академіком».

Посилаючи ці твори до Петербургу, Тропінін розраховував, очевидно, що Академія, враховуючи його майстерність, обійде встановлений порядок і присвоїть йому звання академіка заочно. Та цього не сталося. Його викликали до Петербургу для написання портрета на місці. Василь Андрійович написав для Академії портрет медальєра Карла Леберехта і вже за цю роботу був офіційно визнаний академіком.

Невдовзі родина залишає Петербург і переїздить до Москви. Там, поблизу Кам'яного мосту на Лінивці, проходить подальше життя Тропініна, повністю віддане мистецтву. В Кукавку Василь Андрійович більше не повертався. Але українська тематика, навіяна споминами про Поділля, нерідко з'являлася на його полотнах ще довгий час.

Подоляни

Українець 1820-ті
Хлопчик з сопілкою (1810)
Хлопчик з топірцем (1810)
Устим Кармалюк (1820-і)
Молодий український селянин (1821)
Подолянка у намитці (1820)
Подолянка (1820)
Весілля в Кукавці (між 1818 та 1821)
Подолянка із сливами (1848)
Українка з Поділля (1800-ті)^[4]

Вшанування пам'яті

У 1990 р. в селі Кукавка Вінницької обл. встановлено пам'ятник Тропініну (автор — М. Крижанівський). Починаючи з 1970-х років, тут проводяться традиційні Тропінінські свята.

Тропінін є персонажем історичного роману українського письменника часів СРСР Василя Кучера «Устим Кармалюк».