Тріангуляція параметрично заданої поверхні досягається шляхом тріангуляції області визначення цієї поверхні (див. малюнок на якому зображено мавпяче сідло[en]). Однак трикутники можуть відрізнятися за формою і протяжністю в об'єктному просторі, що є потенційним недоліком. Це може бути зведено до мінімуму за допомогою адаптивних методів, які враховують ширину кроку при тріангуляції області параметрів.
Складніше тріангулювати неявну поверхню, яка визначена одним або декількома рівняннями. Існує два принципових підходи.
У першому методі тривимірну область, яка розглядається, розбивається на куби й визначається перетин поверхні з ребрами кубів, для того, щоб отримати багатокутники на поверхні, які потім будуть тріангульовані. Такий підхід називається методом розрізання на куби (англ.cutting cube method)[1][2]. Він потребує суттєвих обчислювальних ресурсів.
Друга і простіша концепція — це маршовий метод (англ.marching method)[3][4][5]. Тріангуляція починається з тріангульованого шестикутника в початковій точці. Цей шестикутник потім оточується новими трикутниками, відповідно до заданих правил, поки вся поверхня не буде тріангульована. Якщо поверхня складається з декількох компонентів, то алгоритм потрібно запустити декілька разів з початковими точками на цих компонентах.
Алгоритм розрізання на куби визначає всі компоненти поверхні в межах початкового куба залежно від заданих граничних параметрів. Перевагою маршового методу є можливість попереднього визначення границі (див. малюнок).
