Тучкевич Володимир Максимович
Володимир Максимович Тучкевич (1904—1997) — радянський фізик, академік АН СРСР і РАН, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської премії та Сталінської премії першого ступеня. БіографіяВолодимир Тучкевич народився 16 (29) грудня 1904 року в селі Янівці (Яноуци) (нині — село Іванівці, Дністровського району, Чернівецька область). Навчався в реальному училищі, потім у школі в місті Уфі. У листопаді 1919 року, не закінчивши школу, вступив добровольцем до лав РСЧА. Був начальником військово-санітарного поїзда, навчався у Військово-піхотній школі і одночасно на підготовчих курсах для вступу до вузу. У 1924 році Володимир Тучкевич був демобілізований. У тому ж році вступив на фізико-математичний факультет КДУ імені Т. Г. Шевченка. Будучи студентом, з 1927 року працював в Рентгенівському інституті. Після закінчення університету в 1928 році Володимир Тучкевич навчався в аспірантурі. Одночасно працював в Метеорологічному інституті, організував і очолив фізичну лабораторію у Харківському рентгенологічному інституті. У 1931— 1935 роках працював викладачем у Харківському електротехнічному інституті. З 1935 року Володимир Тучкевич жив у Ленінграді, де працював у Ленінградському фізико-технічному інституті АН СРСР (ЛФТІ). Був науковим співробітником, старшим науковим співробітником, вченим секретарем і завідувачем лабораторією. У цьому ж році продовжив викладацьку діяльність у Леніградському політехнічному інституті імені М. В. Калініна: спочатку був доцентом кафедри фізики, потім професором кафедри експериментальної фізики. У 1939 році Володимир Тучкевич захистив кандидатську дисертацію. Основні наукові інтереси Володимира Тучкевича були пов'язані з фізикою напівпровідників і створенням напівпровідникових приладів. У роки війни він працював у групі Анатолія Александрова щодо захисту кораблів від магнітних мін на Балтійському та Північному морях. Також Володимир Тучкевич співпрацював з Ігорем Курчатовим, Борисом Годзевичем та з іншими відомими радянськими вченими. У перші роки після закінчення війни керував дослідженнями, пов'язаними з розподілом ізотопів важких елементів. З 1949 року в ЛФТІ очолював сектор, де займався розробкою методів отримання чистих монокристалів германію та кремнію, що призвели до розробки в 1952 році перших германієвих площинних діодів і транзисторів. У 1951 році Володимир Тучкевич висунув ідею створення напівпровідникових приладів на великі струми і напруги, керував розробкою потужних германієвих і кремнієвих діодів. В лабораторії Тучкевича молодшим науковим співробітником працював майбутній лауреат Нобелівської премії з фізики — Жорес Алфьоров. У 1952 році Володимир Тучкевич вступив до лав КПРС. А у 1956 році захистив докторську дисертацію. У 1968 році Тукчевича обрали членом-кореспондентом, а в 1970 році він став дійсним членом АН СРСР. У 1967 — 1986 роках був директором Фізико-технічного інституту імені А. Ф. ЙоффеАН СРСР. Володимир Тучкевич був одним з академіків Академії Наук СРСР, які підписали в 1973 році лист вчених у газету «Правда» із засудженням «поведінки академіка Андрія Сахарова». У листі Сахаров звинувачувався в тому, що він «виступив з низкою заяв, що ганьблять державний устрій, зовнішню і внутрішню політику Радянського Союзу», а його правозахисну діяльність академіки оцінювали як таку, що «ганьбить честь і гідність радянського вченого»[1][2]. Керував комплексною програмою по широкому використанню силової напівпровідникової перетворювальної техніки в народному господарстві країни. Брав участь у розробках, пов'язаних з можливістю контролю і керування конверторами з кисневим дуттям, що використовуються у виробництві чорних і кольорових металів. У 1983 році сформував у Ленінградському політехнічному інституті імені М. І. Калініна кафедру «Фізика напівпровідникових приладів» і очолив її на громадських засадах. З 1987 року Володимир Тучкевич завідувач групою Фізико-технічного інституту ім. А. Ф. Йоффе, став радником Президії РАН. Також він радником при дирекції інституту, завідувачем кафедри Санкт-Петербурзького державного технічного університету. Наукові роботи Володимира Тучкевича відносяться в основному до фізики і техніки напівпровідників. Його дослідження привели до розробки принципів отримання германієвих площинних діодів та тріодів, фотоелементів і фотодіодів. В лабораторії Тучкевича у Фізико-технічному інституті були розроблені перші в нашій країні германієві і кремнієві діоди та тріоди. Спільно з Бенціоном Вулом та Сергієм Калашніковим аін заклав основи радянської напівпровідникової промисловості, створив новий напрямок — силову напівпровідникову техніку, розробивши силові напівпровідникові. Володимир Тучкевич — автор понад 150 наукових робіт та 18 авторських винаходів. Неодноразово обирався членом Ленінградського обкому КПРС (1970—1976 роки), членом Ленінградського міськкому КПРС (1968—1970 і 1976—1980 роки). Жив у місті Санкт-Петербурзі. Помер Володимир Тучкевич 24 липня 1997 року. Адреси в Ленінграді
Пам'ять
Нагороди та почесні звання
Наукові праціДеякі роботи, серед них і спільні:[3]
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
