Тхоржевський Дмитро Олександрович
Дмитро Олександрович Тхоржевський (18 червня 1930, Київ — 10 січня 2002, Київ) — український науковець у галузі педагогіки, дослідник та інноватор трудового навчання і професійної підготовки учнів. Доктор педагогічних наук (1973), професор. Заслужений працівник освіти України (1995). Майже півстоліття — викладач Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (1959—2002), засновник та завідувач кафедри трудового навчання та креслення. З проголошенням незалежності України — розробник Концепції виховання національної свідомості у середній школі, фундатор національної освіти. Співзасновник Національної академії педагогічних наук України[1]. Автор понад 350 наукових робіт, серед яких більш ніж 50 посібників та 11 монографій[2][3]. ЖиттєписНародився 18 червня 1930 року у Києві в родині службовця Олександра Адамовича Тхоржевського (1897—1937) — волинянина з села Тристень з польським та німецьким корінням, начальника відділу праці й зарплатні заводу «Арсенал». Мати — Зінаїда Тимофіївна Бачелюк, родом з Глухова. Мав тяжке дитинство. У 1933-му році радянська влада заарештувала батька трирічного Дмитра «за участь у шпигунсько-шкідницькій організації». За браком доказів через три місяці Олександр Адамович вийшов на свободу, але цього не дочекалася дружина — померла від загострення туберкульозу. У 1937-му році Олександр Тхоржевський був розстріляний за декількома статтями кримінального кодексу, зокрема, за 54-ою — «контрреволюційна діяльність» і «зрада батьківщини». Посмертно реабілітований в період хрущовської відлиги, у 1957-му році, «на підставі відсутності складу злочину»[4]. Після смерті обох батьків Дмитро поперемінно жив у бабусі, тіток, найкращих друзів батька (одним з яких був дід майбутнього журналіста та педагога Олекси Підлуцького). Другом дитинства Тхоржевського був майбутній класик дитячої літератури Всеволод Нестайко[1]. Під час німецької окупації Києва, у 1943-му році, втратив бабусю, етнічну німкеню. Школу закінчив з золотою медаллю. У 17 років почав працювати на заводі, одночасно навчався у Київському індустріальному технікумі трудових резервів, який закінчив у 1952-му році. Збирався вступити до військово-морського училища, але синові «ворога народу» шлях туди був зачинений. Тхоржевському довелося обирати навчальний заклад з недобором студентів — це був Київський політехнічний інститут, спеціальність «Технологія машинобудування, верстати та інструменти». Закінчив інститут у 1955-му році, відтоді ж, за розподіленням, три роки працював у Краматорському машинобудівному технікумі. У 1959-му році став аспірантом Київського педагогічного інституту, відтоді ж — його викладач. У 1962-му році здобув науковий ступінь кандидата педагогічних наук із дисертацією «Изучение машины на примере токарного станка как один из важнейших элементов политехнического обучения в восьмилетней школе», у 1973-му — доктора педагогічних наук, захистивши дисертацію на тему «Дидактическое исследование системы трудового обучения». Перші наукові роботи почав публікувати в кінці 1950-х, в 1965-му році написав першу монографію «Практичні заняття в учбових майстернях як засіб політехнічного навчання». Всього за своє життя створив понад 350 наукових робіт, серед яких більш ніж 50 посібників та 11 монографій[2][3]. Заснував фаховий часопис «Трудова підготовка в закладах освіти», головним редактором якого був багато років. У 1977-му році, в Педагогічному інституті, заснував кафедру трудового навчання та креслення, яку очолював до кінця життя. Коли Україна здобула незалежність, професор Тхоржевський розробив Концепцію виховання національної свідомості у середній школі, через що стикався з ворожістю з боку деяких колег-науковців, які ще нещодавно навчали учнів історії КПРС[1]. Названий племінник Тхоржевського, журналіст Олекса Підлуцький, згадував[1]:
 Окрім цього, Тхоржевським створено підпрограму «Трудова підготовка» до Державної національної програми «Освіта (Україна XXI століття)» (1994), проект «Державного стандарту загальної середньої освіти в Україні („Технології“)» (1997), проект концепції «Трудове навчання у 12-річній загальноосвітній школі» (2001), яку тяжкохворий професор не встиг втілити у життя[3]. У 1992-му році став одним з засновників Національної академії педагогічних наук України[1]. В останні роки життя хворів, пережив три операції на головному мозку[1]. Помер 10 січня 2002 року. Похований в колумбарії Байкового кладовища. Особисте життяБув одружений з Лідією Нестеренко, з якою познайомився під час роботи в Краматорському машинобудівному технікумі. Виховав двох дітей. Дочка Тетяна Тхоржевська — доктор педагогічних наук, професор, продовжила справу батька[5]. Науковий доробок
Нагороди
Примітки |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
