Українська папська колегія святого Йосафата

Папська колегія
Українська папська колегія святого Йосафата
41°53′41″ пн. ш. 12°27′35″ сх. д. / 41.89478° пн. ш. 12.45967° сх. д. / 41.89478; 12.45967
Країна	Італія
Засновано	18 грудня 1897
Ректор	о. Луїс Касьяно, ЧСВВ
Адреса:	Рим, Paseggiata del Gianicolo,7 — 00165
Українська папська колегія святого Йосафата у Вікісховищі

Українська Папська Колегія святого Йосафата в Римі (італ. Il Pontificio Collegio Ucraino di San Giosafat) — духовний навчальний заклад Української греко-католицької церкви. Працює в Римі під егідою Ватикану. Українські студенти живуть у колегії, продовжують тут свою священничу формацію, провадять літургійно-молитовне життя й одночасно навчаються в римських папських університетах.

Колегія була заснована 18 грудня 1897 року, а в свою теперішню будівлю на пагорбі Джаніколо переїхала 1932 року. При колегії діють каплиця й бібліотека.

Заклад був при церкві святого Сергія листом папи Льва XIII «Paternam Benevolentiam» як Папська руська колегія під керівництвом єзуїтів^[1] 18 грудня 1897 року. Початково він розташовувався на П'яцца-Мадонна-деі-Монті 3^[2]. У 1904 році керівництво закладом перебрали Василіяни.

Після Першої світової війни кількість українських студентів теології в Римі зросла, і в 1925 році ректор Діонісій Головецький звернувся до Ватикану з проханням про надання більшого приміщення. Завдяки Латеранським угодам 1929 року, Ватикан отримав від Італії велику земельну ділянку на пагорбі Джаніколо, де й розпочали будівництво нової колегії. 28 жовтня 1929 року урочисто освятили наріжний камінь нової будівлі, а 13 листопада 1932 року пройшло освячення вже завершеної будівлі колегії^[2].

З 1941 року в колегії знаходиться резиденція Апостольського візитатора для українських католиків у Західній Європі^[2]. По Другій світовій війні якийсь час колегія була єдиною у світі українською католицькою духовною семінарією. Число студентів складало 20–50.

Під час Другого Ватиканського собору 1862–1965 років у колегії мешкали й проводили наради делегати Української греко-католицької церкви^[2].

16 січня 1983 року Римський Папа Іван Павло II відвідав колегію, відправив молебень та виголосив промову українською мовою^[2].

Від жовтня 1991 року студенти з незалежної України вперше отримали можливість навчатися у вищих духовних закладах Риму. Відтоді до колегії приїжджає багато українських студентів, слухають виклади в римських папських університетах, а в колегії вчаться літургії, обряду та українознавчих предметів^[2].

Від офіційного заснування в 1897 році в колегії навчалось сумарно близько 900 семінаристів (станом на 2019 рік)^[2]. Неперіодично видають «Альма Матер». При колегії діє бібліотека.

• 1897—1899 — Роберто Ізолані^[3], єзуїт
• 1899—1904 — Еудженіо Полідорі^[3], єзуїт
• 1904—1905 — Арсеній Лозинський^[3]
• 1905—1908 — Адріян Давида^[3]
• 1908—1925 — Лазар Березовський (1915—1921 перерва через воєнні події)^[3]
• 1925—1934 — Діонисій Головецький^[3]
• 1934—1946 — Йосафат Лабай^[3] (1934/1935 — проректор)
• 1946—1952 — Йосиф Заячківський^[3] (1946—1948 — проректор)
• 1952—1953 — Микола Когут^[3]
• 1953—1955 — Йосиф Мартинець^[3]
• 1955—1966 — Іриней Назарко^[3]
• 1966—1974 — Єронім Химій^[3] (1966—1968 — проректор)
• 1974—1994 — Софрон Мудрий
• 1994—2009 — Ґенезій Віомар
• 2009—2015 — Степан Стареправо
• з 2015 — Луїс Касьяно

Розпис колегіальної каплиці профінансували єпископи греко-католицької церкви — Андрей Шептицький, Григорій Хомишин, Йосафат Коциловський та інші. Виконав розпис художник Маріо Барберіс. У жовтні 1934 року він також створив іконостас з чотирма іконами, які зображали князя Володимира, княгиню Ольги, Івана Золотоустого та Івана Дамаскина. Ще дві ікони для бічних престолів написав Полліні — Покрови Пресвятої Богородиці і та Йосипа Назаретського. На початку 1935 року був встановлений мармуровий престол, розроблений Джеллі й виконаний Роттолі. 25 жовтня 1937 року Йосафат Коциловський прислав у каплицю позолочений кіот роботи львівського скульптора Андрія Коверко, вирізьблений з дерева у формі київського Софійського собору^[2].

За 30 років після розпису каплиця потемніла, і її відновив Буфакі, учень Маріо Барберіса. 1966 року до оздоблення каплиці додали тетрапод і два мармурові проскомидійники, створені італійським митцем Уґо Маццеї та подаровані єпископом Йосифои Шмондюком, а також нова запрестольна ікона роботи Святослава Гординського, яка зображає Христа зі святими Йосафатом та Володимиром. 21 грудня 1966 року оновлення каплиці було завершено, і єпископ Іван Бучко наново освятив її^[2].

Ще однієї реставрації каплиця зазнала 2006 року^[2].

• Духовні навчальні заклади

• Колеґія св. Йосафата в Римі // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 3. — С. 1078.
• Софрон С. Мудрий, ЧСВВ. Нарис історії Української Папської Колеґії св. Йосафата в Римі. — Рим : Видавництво оо. Василіян, 1984. — 197 с.
• Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983), AOSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome 1984. — 366 p. (англ.)

• Українська Папська Колегія св. Йосафата в Римі [Архівовано 28 липня 2017 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Українська папська колегія священомученика Йосафата // Інститут св. Климента Папи у Римі. Український Католицький Університет