Уткін Олександр Анатолійович

Уткін Олександр Анатолійович
Уткін Олександр Анатолійович;
Старшина
Загальна інформація
Народження	7 листопада 1970; Подище, Прилуцький район
Смерть	20 серпня 2014 (43 роки); Іловайськ
Псевдо	«Колдун»
Військова служба
Роки служби	2014
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Національна гвардія
Формування	«Донбас»
Війни / битви	Війна на сході України Іловайський котел;
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»

Олекса́ндр Анато́лійович У́ткін (7 листопада 1970 — 20 серпня 2014) — старшина резерву, Міністерство внутрішніх справ України, учасник російсько-української війни.

Життєпис

Народився 1970 року в селі Подище (Прилуцький район, Чернігівська область). Середню освіту здобував у Чернігівському інтернаті — у віці 6 років в зв'язку з сімейними обставинами він зі своєю сестрою Іриною потрапив до дитячого будинку. Вступив до 1-го класу Чернігівської школи-інтернату, 1978-го переведений до школи-інтернату міста Городня Чернігівської області, де отримав восьмирічну освіту. 9-й та 10-й класи Олександр закінчував у Чернігові.

Пройшов строкову службу у ЗС СРСР, в Естонії. Був сапером; під час служби зазнав поранення. Отримав освіту будівельника; працював будівельником-висотником, охоронцем. Певний час служив в одному зі спецпідрозділів СБУ. Працював майстром-будівельником на Чорнобильській АЕС у місті Славутичі.

У часі війни — командир відділення 2-го батальйону спеціального призначення НГУ «Донбас».

Загинув у бою при звільненні Іловайська від проросійських терористів. Тоді ж полягли Кіпішинов Геннадій Юрійович; Кузяков Артем Володимирович та Ніколенко Анатолій Володимирович. 20 серпня 2014 року мікроавтобус «Тойота», на якому з Іловайська вивозили поранених (за свідченням офіцера з позивним «Дантист», у машині перебували 8 бійців батальйону «Донбас» та військовослужбовець ЗСУ) в районі села Грабське (Амвросіївський район) потрапив у засідку, влаштовану двома взводами регулярних військ ЗС РФ. Ніколенко дістав тяжке поранення та підірвав ручною гранатою себе й кількох росіян, які намагалися захопити його в полон.

Похований у селі Киселівка Менського району — за місцем проживання сестри.

Без Олександра лишилася сестра.

Нагороди та вшанування

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений:

орденом «За мужність» III ступеня (27.11.2014, посмертно).
Присвоєно звання «Почесний громадянин Менського району» (посмертно)
Вшановується 20 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня в різні роки внаслідок російської збройної агресії^[1]
Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 3, місце 12.
«Іловайський Хрест» (посмертно)
2018 року нагороджений Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (посмертно).