У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Фалєєв .
Мико́ла Сергі́йович Фалє́єв — радянський актор театру і кіно, актор Одеського російського драматичного театру , учень Меєргольда , заслужений артист РРФСР .
Загальні відомості
Акторську діяльність розпочав в аматорських виставах в дачних місцевостях під Москвою.[ 1]
Навчався в школі-студії Малого театру . З 1918 року — на професійній сцені.
Учень Меєргольда , з 1920 року працював в його театрі під назвою «Театр РРФСР 1-й» (згодом Театр імені Всеволода Мейєргольда, ТІМ), грав у поставлених ним п'єсах «Містерія-буф», «Клоп», «Лазня» В. Маяковського.
Також працював в Московському драматичному театрі (режисер В. Г. Сахновський), Театрі ім. В. Ф. Комісаржевської, в Театрі імені МГСПС [ 2] (1927—1929)[ 3] .
Згодом — актор Одеського російського драматичного театру .
В роки румунської окупації Одеси працював актором в Одеському театрі драми і комедії Василя Вронського .[ 4] [ 5]
Знімався в кіно, переважно в епізодичних ролях.
Ролі в театрі
1920 — Купець-спекулянт («Містерія-буф» В. Маяковського в постановці В. Меєргольда ) — перша роль в ТІМ
1922 — Кудряш («Гроза» О. Островського , режисера Сахновського)
1920-ті — Петро, Бальзамінов, Кнуров, Дікой («Ліс», «Одруження Бальзамінова», «Безприданниця», «Гроза» О. Островського), Сганарель («Лікар мимоволі» Мольєра), лікар («Мачуха» Бальзака), офіцер («Поганий анекдот» Достоєвського), Бернардіно («Міра за міру» Шекспіра)
1928 — Микиш[ 6] , Ніканор Іванович[ 7] («Заколот» Д. Фурманова і С. Поливанова, МГСПС)
1928 — «Лазня» В. Маяковського в постановці Меєргольда
1929 — «Клоп» В. Маяковського в постановці Меєргольда[ 8]
1943 — Любим Торцов («Бідність не порок» О. Островського)[ 9]
1943 — Барабанов (комедія «Мебльовані кімнати Корольова» А. Ф. Крюковського)
1947 — Рядовий Нікітін («Ніч полководця» Г. С. Березка)[ 10]
1952 — Земляника («Ревізор» М. Гоголя)[ 11]
1973 — Жук («На людному місці» О. Островського)[ 12]
Ролі в кіно
Примітки
↑ Газета «Буг» — № 155, 16.07.1943 . Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 25 жовтня 2020 .
↑ Современный театр, № 6, 1927. — С. 94 [Архівовано 27 вересня 2019 у Wayback Machine .] (рос.)
↑ Театральная Москва. — М.: Московский рабочий, 1929. — С. 129 [Архівовано 31 жовтня 2020 у Wayback Machine .] (рос.)
↑ Газета «Буг» — № 156, 17.07.1943 (рос.)
↑ Смирнов В. А. Реквием XX века. — Одесса: Астропринт, 2009 [Архівовано 28 жовтня 2020 у Wayback Machine .] (рос.)
↑ Новый зритель (№ 5), 1928. — С. 18 . Архів оригіналу за 31 жовтня 2020. Процитовано 27 жовтня 2020 .
↑ Русский советский театр, 1926—1932, Ч. 1. — С. 362 . Архів оригіналу за 2 листопада 2020. Процитовано 28 жовтня 2020 .
↑ Евгений Голубовский. Автограф Владимира Маяковского. — С. 38 [Архівовано 27 листопада 2013 у Wayback Machine .] (рос.)
↑ Мистецтвознавство України. Т. 3-4. — К.: Спалах, 2003. — С. 153
↑ Одесский русский драматический театр имени А. В. Иванова: очерк творческого пути художественного коллектива / Берта Яковлевна Барская. — К.: Мистецтво, 1987. — С. 37(рос.)
↑ Нариси з історії інонаціонального театру в Україні ХХ — початку ХХІ ст. / заг. ред. М. Гринишиної; Ін-т проблем сучас. мистец. НАМ України. — Київ: Фенікс, 2017. — С. 958 (PDF) . Архів оригіналу (PDF) за 23 січня 2022. Процитовано 25 жовтня 2020 .
↑ Український театр. Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України, 1973. — С. 22 . Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 27 жовтня 2020 .
Джерела