Фата

Фата́, велян ^[1] (від тур. futa, fota — «фартух», що через арабське посередництво сходить до дав.-інд. पट, пата — «тканина»)^[2] — легке, звичайно довге, покривало з тюлю, серпанку, шовку або мережива як весільний головний убір нареченої^[3].

Назва

У західних областях фату називають вельо́н^[4]^[5]^[6] (від пол. welon — «вуаль», «серпанок»; від італ. velo).

У староросійській мові XV—XVI ст. словом фата називали шматок тканини, покривало взагалі^[7]. У «Домострої» фатою називається скатерка^[8]. У Російській імперії фата — велика хустка, покривало жінок, саме в цьому значенні це слово згадується в Тлумачному словнику В. І. Даля^[9]. На початку XX ст. фата вийшла з ужитку як повсякденний одяг і стала виключно елементом шлюбного вбрання.

Традиції

В українському традиційному весільному обряді роль фати виконував вінок^{[джерело?]}^[10].

Цікаво, що існувало схоже слово фа́тьол, яке також вживалося в значенні «фата»^[11], але ця схожість випадкова: як вважається, воно походить від угор. fátyol, щодо якого припускається латинська (через грецьке чи румунське посередництво) чи питомо угорська етимологія^[2].

У багатьох народів існує традиція знімати нареченій фату на завершення весілля. Оскільки наречена стає дружиною і не повинна самостійно знімати фату, то її знімає свекруха чи молодий.