Фомічов Михайло Георгійович
Фомічо́в Миха́йло Гео́ргійович (25 вересня (8 жовтня) 1911, Слобода, Російська імперія — 18 листопада 1987, Москва) — командир 63-ї гвардійської Челябінсько-Петраківської Червонопрапорної, орденів Суворова і Кутузова танкової бригади 10-го гвардійського танкового Добровольчого Львівсько-Уральського Червонопрапорного, орденів Суворова і Кутузова корпусу 4-ї гвардійської танкової армії 1-го Українського фронту, гвардії полковник, генерал-лейтенант танкових військ (1958). Двічі Герой Радянського Союзу. БіографіяНародився 25 вересня (8 жовтня) 1911 року в селі Слобода Бєльовського району Тульської області в багатодітній селянській родині. Росіянин. Закінчив 4-класну школу в 1924 році. Трудову діяльність розпочав у 1925 році: чорноробом, помічником тракториста, трактористом у радгоспі «Бєльовський». З 1930 року) — тракторист радгоспу «Берьозово» Бєльовського району. З грудня 1933 року — в Червоній Армії. Службу проходив у танкових військах молодшим командиром. У 1937 році закінчив Орловське бронетанкове училище імені М. В. Фрунзе і залишився при училищі командиром взводу. У 1941 році старший лейтенант Фомічов М. Г. закінчив Військову академію механізації і моторизації РСЧА імені Й. В. Сталіна і направлений помічником начальника 1-ї частини штабу 85-го танкового полку 43-ї танкової дивізії 19-го механізованого корпусу Київського особливого ВО. З початком німецько-радянської війни брав участь в оборонних боях на території Західної України, на київському напрямку. У серпні 1941 року призначений заступником начальника штабу 12-ї танкової бригади. В складі військ Південно-Західного фронту брав участь в обороні Харкова, Барвінково-Лозівській операції, Другій Харківській битві, де був важко поранений. Після одужання — начальник штабу 12-ї танкової бригади на Сталінградському фронті. З грудня 1942 року — старший помічник начальника 2-го відділу 3-го управління ГРУ Генерального штабу РСЧА. З липня по вересень 1943 року — заступник командира 244-ї Челябінської танкової бригади 30-го Добровольчого Уральського танкового корпусу 4-ї танкової армії. З вересня 1943 року — начальник штабу 30-го танкового корпусу (в жовтні 1943 перейменований у 10-й гвардійський танковий корпус). З лютого 1944 року — командир 63-ї гвардійської Челябінської танкової бригади. 21 лютого отримав військове звання «полковник». 27 липня 1944 року після важких боїв танкова бригада Фомічова М. Г. першою увірвалась до міста Львів і протягом шести діб вела бої з німецькими підрозділами. Штаб бригади знаходився на вулиці Зеленій в приміщенні колишнього кінотеатру «Байка».[1] Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року за мужність і відвагу, виявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, гвардії полковнику Фомічову Михайлу Георгійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2404). 12 січня 1945 року танкова бригада Фомічова М. Г. розпочала з Сандомирського плацдарму наступ і, попри спротив ворога, за 10 днів просунулась вперед більш як на 400 кілометрів. В квітні 1945 року бригада брала активну участь в Берлінській операції. 9 травня 1945 року танкова бригада Фомічова М. Г. першою увірвалась до окупованої Праги. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1945 року за вміле керівництво бойовими діями бригади в період Вісло-Одерської операції, в боях за Берлін і рішучі дії при звільненні Праги полковник Фомічов М. Г. нагороджений другою медаллю «Золота Зірка» (№ 6012). Після війни продовжував службу в ЗС СРСР. У 1948 році закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова. З 1962 року — заступник командуючого військами Забайкальського ВО. У 1969 році закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії Генштабу. Був генерал-інспектором Головної інспекції МО СРСР. З 1972 року — на пенсії. Мешкав у Москві. Помер 18 листопада 1987 року. Похований в Москві на Кунцевському цвинтарі. Нагороди
Пам'ятьВ місті Бєльов Тульської області встановлено бронзове погруддя Героя. В обласному краєзнавчому музеї міста Тула М. Г. Фомічову присвячена музейна експозиція. Примітки
Джерела та література
Література
Посилання |
Portal di Ensiklopedia Dunia