Фонетична поезія

Ця стаття потребує істотної переробки. Можливо, її необхідно доповнити, переписати або вікіфікувати. Пояснення причин та обговорення — на сторінці Вікіпедія: Статті, що необхідно поліпшити. Тому, хто додав шаблон: зважте на те, щоб повідомити основних авторів статті про необхідність поліпшення, додавши до їхньої сторінки обговорення такий текст: {{subst:поліпшити автору|Фонетична поезія|21 лютого 2024}} ~~~~, а також не забудьте описати причину номінації на підсторінці Вікіпедія:Статті, що необхідно поліпшити за відповідний день. (21 лютого 2024)

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (травень 2023)

Фонети́чна пое́зія є формою літературного (чи музичного) твору, в якому фонетичні аспекти людського мовлення (або певні аспекти мовної системи) висуваються на перший план як значущі одиниці. Це своєрідні «вірші без слів».

В українській літературі близькими до фонетичної поезії є Іван Іов, Микола Мірошниченко, Назар Гончар, Роман Садловський, Юрій Завадський, Володимир Білик, Василь Трубай, Микола Сорока, Анатолій Мойсієнко, Андрій Антоновський. Одними з зачинателів цього ґатунку поезії в українській літературі були Іван Величковський, Михайль Семенко, Ґео Шкурупій, Микола Вороний, Микола Бажан, Павло Тичина.

Михайль Семенко

***

СТЕ КЛЮ

СКУЮ

УЮ

Ю

5. IV. 1914. Київ

Іван Іов

***

дюк рук ьник

одавел

нич віт сал

тігел

Юрій Завадський

РОЗВИТОК

гх гк гкґ

кш сш

лд лр зд

ст дт

дп бв бм

Це незавершена стаття про літературу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.