Формальна та динамічна еквівалентність

Формальна та динамічна еквівалентність – це дві різних техніки перекладу, які використовуються для досягнення різних рівнів відповідності між оригінальним текстом та перекладом. Обидві техніки використовуються при біблійному перекладі. Зазвичай ці терміни пов’язують з перекладом «сенс-у-сенс» (переклад значень та цілих фраз) та перекладом «слово-в-слово» (буквальний переклад значень окремих слів).

Формальна еквівалентність має тенденцію підкреслювати значення вірності лексичним деталям та граматичній структурі мови оригіналу, тоді як динамічна еквівалентність схильна до використання більш природного відтворення, хоч і з меншою лексичною точністю.

За Юджином Найдою, динамічна еквівалентність – це створення між перекладеним текстом та його читачем такого самого зв'язку, який існував між оригінальним текстом і його читачем – носієм мови^[1]. Головне її завдання – передача тексту таким чином, аби читач однаково сприймав та розумів значення тексту обох мов.

У наступні роки Найда відійшов від поняття «динамічна еквівалентність» і надав перевагу терміну «функціональна еквівалентність»^[2][3][4]. Це свідчить не тільки про те, що еквівалентність полягає у функції вихідного тексту в вихідній культурі та функції цільового тексту (перекладу) у цільовій культурі, але і про те, що «функція» може розглядатися як властивість тексту. Функціональну еквівалентність можна асоціювати з явищем взаємодії людей у культурах.

В результаті того, що динамічна еквівалентність уникає суворого дотримання граматичної структури тексту-оригіналу задля більш природної передачі при перекладі, вона іноді використовується у випадку, коли читабельність тексту важливіша за збереження оригінальної граматичної структури.

Часто, формальній еквівалентності надається більша перевага, ніж правдивості, особливо коли одна з мов не має прямого відповідника в іншій. В таких випадках може використовуватися більш динамічний переклад або ж, у цільовій мові може бути створено неологізм, з метою представлення певного поняття (інколи це відбувається шляхом запозичення слів з мови-оригіналу)

Чим більше вихідна мова відрізняється від мови на яку здійснюється переклад, тим складнішим може бути розуміння дослівного перекладу без модифікації чи заміни слів у цільовій мові. З іншого боку, формальна еквівалентність надає змогу читачам, знайомим із мовою оригінального тексту, прослідковувати шляхи, якими зміст передається в оригінальному тексті, зберігаючи ідіоми, що не перекладаються, риторичні прийоми (такі як хіазмічні структури в єврейській Біблії) і манери висловлення задля збереження оригінальної інформації та підкреслення найтонших смислових відтінків.

Перекладачі Біблії використовували різноманітні підходи у спробах перекладу, починаючи від використання лише формальної еквівалентності, до обмеження тільки динамічною^[5].

Переважає використання формальної еквівалентності:

• Дуай-Реймс (1610)
• Версія короля Якова (KJV, 1611)
• Літературний переклад Янга (1862)
• Змінена версія (1885)
• Американська стандартна Біблія (1901)
• Змінена Стандартна версія (1952)
• Нова Американська Стандартна Біблія (1971)
• Нова версія короля Якова (NKJV, 1982)
• Літературний переклад Гріна (1985)
• Нова Змінена Стандартна Версія (1989)
• Оновлена версія (1999)
• Світова Англійська Біблія (2000)
• Англійська Стандартна версія (2001)
• Змінена Стандартна версія Друге Католицьке Видання (Біблія Ігнатія) (2006)
• Лекхемська Англійська Біблія (2011)

Помірне використання формальної та динамічної еквівалентності (оптимальна еквівалентність):

• Загальна Біблія (1965)
• Біблія Сучасною Мовою (1969)
• Біблія Братства (1969)
• Змінене Видання Нової Американської Біблії (2011)
• Нова Міжнародна Версія (1978, змінена 1984, 2011)
• Нова Міжнародна Читацька Версія (1996)
• Новий Живий Переклад (1996)
• Переклад нового світу (1961, змінений 1984, 2013)
• Християнська Стандартна Біблія видавництва Холман, «оптимальної еквівалентності» (2003)
• Новий Англійський Переклад (2005)
• Нова Міжнародна Версія Сьогодення (2005)
• Нова Американська Біблія (1970)

Надмірне використання динамічної еквівалентності, парафразу чи обох:

• Біблія Нокс (1949)
• Єрусалимська Біблія (1966)
• Нова Англійська Біблія (1970)
• Біблія Добрих Новин (колишня «Англійська Версія Сьогодення») (1966)
• Нова Єрусалимська Біблія (1985)
• Біблія Християнської Громади (1988)
• Змінена Англійська Біблія (1989)
• Переклад Слова Божого (1995)
• Сучасна Англійська Версія (1995)
• Повна Єврейська Біблія (1998)

Широке використання парафразу:

• Жива Біблія (1971)
• Послання (2002)

1. ↑ Nida, Eugene A., and Charles R. Taber. (1969). The Theory and Practice of Translation, With Special Reference to Bible Translating, 200. Leiden: Brill.
2. ↑ Let the words be written: the lasting influence of Eugene A. Nida p. 51 Philip C. Stine – 2004 “That probably would not have happened if it hadn't been for Nida's ideas” (Charles Taber, interview with author, 21 Oct. 2000).7 Nida later felt that the term “dynamic equivalence” had been misunderstood and was partly responsible for.
3. ↑ Translation and religion: holy untranslatable? p91 Lynne Long – 2005 “In order to avoid certain misunderstandings, de Waard and Nida (1986: 7, 36) later replaced the term 'dynamic equivalence' with 'functional equivalence', but they stated clearly that 'The substitution of 'functional equivalence' is not...”
4. ↑ The History of the Reina-Valera 1960 Spanish Bible p98 Calvin George – 2004 “190 For this reason in his later writings he distanced himself from the term 'dynamic equivalence,' preferring instead 'functional equivalence.' 191 The idea is to produce the closest natural equivalent in the target or 188 190 Nida, ...”
5. ↑ Data collected from two sources that have nearly identical ranking with an overlapping (supplemental) list of translations studied: 1. Thomas, Robert L., Bible Translations: The Link Between Exegesis and Expository Preaching, pages 63ff [Архівовано 2012-09-16 у Wayback Machine.]; and 2. Clontz, T.E. and Clontz, J., The Comprehensive New Testament, page iii.