Франческо II Гонзага
Франческо II Гонзага (італ. Francesco Maria Gonzaga; 10 серпня 1466, Мантуя — 29 березня 1519, Мантуя) — кондотьєр і військовик під час перших трьох Італійських війн, головнокомандувач армії Венеційської ліги в Битві біля Форново, правитель Мантуанського маркізату з 1484 року до своєї смерті. Біографія Франческо народився в Мантуї в сім'ї маркіза Федеріко I Гонзаги в 1466 році. Після смерті свого батька в 1484 році, Франческо став володарем Мантуї і за його правління династія Гонзага пережила один із найяскравіших періодів своєї довгої історії. 12 лютого 1490 року він одружився з Ізабеллою д'Есте, донькою Ерколе I д'Есте, герцога Феррарського, відновивши традиційний союз між родинами Гонзага та Есте. Відповідно до сімейноїх традиції, Франческо відзначився своєю активною військовою діяльністю, яку він надавав за отримання переваг як в економічному плані, так і в плані безпеки його маркізата. Традиційні для середини XV століття сутички між Міланом і Венецією в цей період змінилися набагато масштабнішими конфліктами, які втягнули в гру великі держави, такі як Франція, Іспанія та папство. У цьому контексті важливі італійські держави, такі як Мілан і Неаполь, були розгромлені, а сама Венеція зазнала раптового скорочення. Заслугою Франческо було завдяки численним політико-дипломатичним діям можливість утримати свою невелику, але стратегічно важливу державу. Почав військову кар'єру кондотьєра, був капітаном на службі Міланського герцога у 1483, 1485 та 1486 роках. Перша італійська війна (1494-1495) З 1489 по 1498 рік Франческо був головнокомандувачем військ Венеційської республіки, зокрема під час першої Першої італійської війни (1494—1495) з французами. Він був також головнокомандувачем армії усієї Венеційської ліги в Битві біля Форново, хоча й за порад свого більш досвідченого дядька Рудольфо Гонзаги. Франческо втримав поле битви за собою, і хоча він не зміг зупинити Карла VIII і його армію від організованого повернення до Франції[4], Форново було оголошено його перемогою[5]. Франческо описували як «низького зросту, з вирячиними очима, з кирпатим носом і надзвичайно хоробрим, він вважався найкращим лицарем в Італії»[6]. В 1498 році Франческо покинув свій пост командувача венеційською армією[5]. Друга італійська війна (1499-1504)Під час наступної Італійської війни (1499—1504), в 1499 році вступив на службу до нового французького короля Людовика XII. В 1502 році засвідчив особисто свою повагу Людовику XII, який тоді перебував в захопленому французами Мілані[7]. Він був з Людовиком 29 квітня, коли французи захопили Геную[7]. В серпні 1503 року став лейтенантом-генералом на службі французів у Неаполітанському королівстві. Після закінчення віни, в 1506 році став генерал-лейтенантом військ Папської держави. Третя італійська війна (1508–1516)8 грудня 1508 року Священною Римською імперією, Іспанією та Францією в союзі зі папою Юлієм II була утворена Камбрейської ліги, спрямована на боротьбу з Венецією, яка розпочала Третю італійську війну або Війну Камбрейської ліги з колишнім роботодавцем Франческо. Як очільник військ Папської держави, Франческо взяв на себе ініціативу після перемоги французів 15 квітня 1509 року під Аньяделло, і розпочав захоплювати землі Венеції[8]. Венеціанський сенат, щоб переманити його на свою сторону запропонував йому винагороду у 80 000 дукатів, титул головнокомандувача та повну владу над іншими кондотьєрами. Франческо відмовився від цих пропозицій 10 травня 1509 року він вступив у важку битву (битва при Казалольдо) поблизу Казалольдо проти Венеційської республіки за контроль над прикордонним поселенням, але зазнав поразки. 8 серпня того ж року, коли він намагався з загоном французьких пікінерів завоювати Леньяго, в районі Верони, він був схоплений на острові Ізола делла Скала чотирма веронськими селянами, коли він, схований у фермерському будинку, намагався втекти через вікно босоніж і в сорочці,[9][10] після чого був доставлений до в'язниці Венеції[11][12]. Цей епізод назавжди позначився на його військовій кар’єрі. Венеційці тримали його як заручника протягом кількох місяців, протягом яких він зазнав кількох принижень, що зробило його назавжди ворогом міста-лагуни, хоча вони пізніше повернулися, щоб попросити його командувати своєю армією. Під час відсутності Франческо, Мантуєю керувала його дружина Ізабелла д'Есте[13], з якою він одружився 12 лютого 1490 року. Під час їх правління Мантуя зазнала період великого культурного розквіту, коли в місті творили такі митці, як Андреа Мантенья та Якопо Бонакольсі. Франческо наказав побудувати Палац Святого Себастьяна, куди пізніше помістили «Тріумф Цезаря» Мантенья. Палац резиденцією Франческо, коли він перебував у Мантуї. Його дружина Ізабелла д'Есте залишилася в Кастелло ді Сан-Джорджо, де у неї був власні апартаменти. Завершивши оздоблення своїх апартаментів у палаці, Франческо запитав у дружини її думку і Ізабелла схвалила їх, хоча й зазначила, що вони були майже такими ж хорошими, як і її власні. В лютому 1510 року папа Юлію II фактично перейшов сторону Венеції і 14 липня 1510 венеційці звільнили Франческо після майже року ув’язнення, зокрема завдяки дипломатичному втручанню його дружини, його послів Людовіко Броньоло[14], Фра' Ансельмо да Болоньї[15]. Проте Франческо довелося в заручниках у Венеції свого маленького сина Федеріко як заставу вірності, який таким чином залишився при папському дворі[16]. Франческо повернувся, щоб укласти союзи з державами, які гарантували виживання його маркізата. Він був призначений гонфалоньєром військ Папської держави і водночас генерал-капітаном венеційських військ для боротьби проти короля Людовика XII, хоча залишався неактивним і продовжував перебувати в Мантуї. Останні рокиУ 1518 році король Франції номінував його кавалером ордена Святого Михайла. В останні роки його життя його військова діяльність стала менш частою, також як наслідок частих криз, які викликав у нього сифіліс. З іншого боку, він продовжував свою інтенсивну дипломатичну діяльність, спрямовану на порятунок своєї держави, постійно опинившись між великими державами, які воювали одна з одною на італійській землі на початку XVI століття. 29 березня 1519 року Франческо, який страждав на сифіліс, помер[17]. Його наступником став його син Федеріко, а Ізабелла виконувала обов'язки регента. Інший син, Ферранте Гонзага, став засновником гілки графів Гуастальських. Любовні походженняФранческо був настільки відомий своєю пристрастю до жінок, що під час облоги Новари в 1495 році його невістка Беатріс д'Есте, бажаючи запропонувала особисто забезпечити йому «femmina di partito», з якою він міг би відсвяткувати перемогу, під приводом захисту його, його дружини та сестри Ізабелли від нападів[18]. Франциск також активно практикував содомію, згідно з давньогрецьким звичаєм, дуже поширеним майже скрізь у той час, як він сам з гордістю стверджує у своєму отруйному листі звинувачень до Галеаццо Сансеверіно, датованому 1503 роком: «Мене славлять і виховують благородство походження та добра мораль; ви за людські та задні ласки (і я зазвичай влаштовую вечірку біля дверей інших, а не своїх!)»[19]. Кажуть, що 1503 року у нього були платонічні стосунки з Лукрецією Борджіа, невісткою його дружини, що підтверджено щільним листуванням між ними, за співучастю поета при дворі Есте Ерколе Строцці, який врешті був таємничим чином вбитий[20]. Відомо, що він оточував себе розбійниками та меццані, які мали завдання здобувати йому дівчат і молодих ефебів. Одним із них був, зокрема, Ludovico Camposampiero[it], який через це наштовхнувся на ненависть маркізи[21]. Родина Дружина — Ізабелла д'Есте (1474—1539), дочка Ерколе I д'Есте, герцога Феррари і Леонори Неаполітанської[en], поціновувачка мистецтва і покровителька знаменитих художників, одна з найвідоміших жінок італійського Ренесансу, прозвана «примадонною Відродження» (італ. la Primadonna del Rinascimento). Діти:
Генеалогія
Примітки
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
