Хагіо Мото (яп.萩尾 望都Хагіо Мото?, нар. 12 травня1949(19490512)) — манґака, одна з представниць групи «Союз 24 роки»[5], що заклала основи сучасної сьодзьо-манґи (манґи для дівчат)[6]. Володарка численних премій, Хагіо свого часу набула надзвичайної популярності завдяки роботам Juichi-nin Iru! (They are Eleven), Toma no Shinzo і іншим[7]. Вона стала одним з першопрохідців жанру сьонен-ай, що описує стосунки між чоловіками[8].
Кар'єра
Мото Хагіо дебютувала в якості професійного учасника в 1969 році з невеликою мангою Lulu to Mimi, опублікованій в журналі Nakayoshi видавництва Kodansha. За словами манґаки, в старших класах школи вона дізналася, що в її рідному місті Омута живе професійний мультиплікатор, і захотіла з нею познайомитися. Дівчина, яку звали Макіко Хірата, була ровесницею Хагіо. Вона публікувалася в видавництві «Коданся» і запропонувала познайомити Хагіо з редактором. Закінчивши школу, Хагіо надійшла в дизайнерське училище і намалювала кілька невеликих історій, а потім прийняла пропозицію Макіко Хірата, звернувшись до редактора «Коданся». Редактор запропонував Хагіо відправити йому якусь манґу, і так з'явилася на світ Lulu to Mimi[9].
Пізніше в різних виданнях компанії Shogakukan було опубліковано безліч коротких історій Хагіо. Робота над сьодзьо-манґою ускладнювалася тим, що за японськими традиціями для дівчини вважалося неприпустимим ставати ініціатором романтичних відносин. Тому на початку 1970-х років Хагіо придумала зображати як такого ініціатора юнака-гомосексуала з жіночною зовнішністю[10]. Через два роки після дебюту вона намалювала мангу Juichigatsu no Gimunajiumu (яп.11月のギムナジウム, дзюітігацу но гімунадзіуму, «Листопадська гімназия») де відверто розповідала про гомосексуальні відносини хлопчиків в школі. У 1974 році на базі цієї невеликої історії була видана більш тривала Toma no Shinzo («Серце Томаса»), якій іноді починають історію появи жанру сьонен-ай[11]. 1976 року Хагіо отримала премію видавництва Shogakukan за науково-фантастичну They Were Eleven і історичну Poe no Ichizoku[12]. У 1980-х почалася публікація першої тривалої манґи — Marginal[13]. У липні 2009 року манґака відсвяткувала сорокаріччя своєї діяльності в якості манґаки[14].
Твори
Список танкобонов
Poe no ichizoku, Shōgakukan, 1974—1976 потім 2017-.
Toma no shinzo, Shōgakukan, 1975.
Juichinin iru!, Shōgakukan, 1976—1977.
Alois, Hakusensha, 1976.
Hyakuoku no Hiru to Sen'oku no Yoru, Shōgakukan, 1977—1980.
Tottemo shiawase Moto-chan, Shōgakukan, 1977.
U wa Uchūsen no U, Shūeisha, 1978.
Star Red, Shōgakukan, 1980.
Osorubeki Kodomo-tachi, Shūeisha, 1980.
Mesh, Shōgakukan, 1981—1984.
Golden Lilac, Shōgakukan, 1982.
Gin no Sankaku, Hayakawa Shobō, 1982.
Mosaic Rasen, Akita Shoten, 1982.
Marginal, Shōgakukan, 1986—1987.
Kanzen hanzai «Fairy», Shōgakukan, 1988.
Flower Festival, Shōgakukan, 1989.
Umi no Aria, Kadokawa Shoten, 1990.
Rōma e no Michi, Shōgakukan, 1990.
Kansha Shirazu no Otoko, Shōgakukan, 1992.
Zankoku na kami ga shihai suru, Shōgakukan, 1993—2001.
↑Иванов Б. А. {{{Заголовок}}}. — 2-е изд. — М. : Фонд развития кинематографии; РОФ «Эйзенштейновский центр исследований кинокультуры», 2001. — С. 120—121. — ISBN 5-901631-01-3.
