Харкевич Олександр Олександрович

Харкевич Олександр Олександрович
Народився	21 січня (3 лютого) 1904 або 3 лютого 1904(1904-02-03)[1]  Санкт-Петербург, Російська імперія[2]
Помер	30 березня 1965(1965-03-30)[2] (61 рік)  Москва, РРФСР, СРСР[2]
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР
Діяльність	науковець, радіотехнік, електротехнік
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний електротехнічний університетd
Галузь	радіоелектроніка[3], електроніка[3], електротехніка[3] і акустика[3]
Заклад	Військова академія зв'язку імені С. М. Будьонного Національний університет «Львівська політехніка» Інститут фізики НАН України The Institute for Information Transmission Problems of Russian Academy of Sciencesd
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Членство	Російська академія наук Академія наук СРСР НАНУ
Нагороди

Олекса́ндр Олекса́ндрович Харке́вич (21 січня (2 лютого) 1904, Санкт-Петербург — 30 березня 1965, Москва) — російський фізик-кібернетик, учений у галузі електрозв'язку та електроакустики. Член-кореспондент Академії наук УРСР (1948). Дійсний член Академії наук СРСР (1964).

1930 — закінчив Ленінградський електротехнічний інститут імені В. І. Ульянова (Леніна).

1929—1932 — працював у Центральній радіолабораторії (Ленінград).

1932—1938 — викладав у Ленінградській військовій електротехнічній лабораторії.

1938—1941 — викладав у Ленінградському електротехнічному інституті зв'язку.

1941—1944 — проводив науково-дослідну роботу у Фізико-технічному інституті.

1944—1948 — викладав у Львівському політехнічному інституті.

1948—1952 — працював в Інституті фізики АН УРСР.

Від 1952 працював в Інституті проблем передачі інформації АН СРСР (Москва), від 1962 — його директор. Водночас (1952—1962) викладав у Московському електротехнічному інституті зв'язку.

Нагороджено орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора.

Був одружений з Тетяною Дмитрівною Отт (1903 — 1985). 30 жовтня 1927 в Ленінграді в них народився син — майбутній доктор медичних наук Дмитро Олександрович Харкевич.

Основні праці — з теорії та розрахунку електроакустичних апаратів, теорії інформації, з радіотехніки.

Автор понад 100 наукових робіт, зокрема 10 монографій. Його «Нариси загальної теорії зв'язку» (1955) стали однією з праць, що заклали підвалини теорії інформації.

Інші книги:

• «Теорія електроакустичних апаратів» (Москва, 1940),
• «Теоретичні основи радіозв'язку» (Москва, 1957),
• «Спектри та аналіз» (4-е видання — Москва, 1962),
• «Боротьба з поміхами» (2-е видання — Москва, 1965).

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.. Словникова частина. — Т. 9. — С. 3549.
• Большая Советская Энциклопедия. — 3-е издание. — Т. 28. — М., 1978. — С. 201.
• Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 12. — К., 1985. — С. 92.
• А. А. Харкевич // Радиотехника. — 1965. — Т. 20. — № 9.

• Андрєєв М.М.

1. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
   d:Track:Q47757534d:Track:Q2826570
2. ↑ ^{а б в} Харкевич Александр Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
3. ↑ ^{а б в г} Чеська національна авторитетна база даних
   d:Track:Q13550863